Мовний дощ📓🌧 | ‍🦳«Мор. Том 2. Потойбіччя», Андрій Данкович🔗Сторінка виданняАнотація в...

👨‍🦳«Мор. Том 2. Потойбіччя», Андрій Данкович🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Існує світ, де поруч опинилися дві цивілізації – люди й аштари. Аштарів, расу людиноподібних істот із сірою шкірою, люди прозвали помертвілими. Технологічно розвиненіші від людей, із чіткою ієрархією та монархічним ладом, аштари не вірять у жодних богів і вкрай ворожі до людської магії. Вже сотню років триває війна на знищення між цими двома расами – аштари мають на меті знищити людство і на це в них, здається, є свої причини. На одному із континентів їм це майже вдалося – а ті поодинокі люди, що вижили, засліплені жагою помсти, у відчаї заради виживання виду готові віддати себе в жертву невідомій, химерній та надзвичайно могутній силі. Та чи не виявиться ціна примарної допомоги занадто високою? Настільки, що все живе опиниться на краю прірви?Мор. Потойбіччя – продовження історії про таємниче і безлике зло, що навідалося у середньовічне містечко. Ця оповідь – про світ, звідки це зло прийшло. Те, чого мальопису не відняти — тут є на що дивитись. Майже безтекстова масштабна батальна сцена у першій третині «Потойбіччя» чудово демонструє, наскільки Данкович виріс як художник. Це все ще його виразний стиль, що ба й ліпше відкривається у сценах нарад в герметичних темних залах, коли глибокі тіні у рисах персонажів не настільки дробляться такої ж глибини тінями фонових предметів, і водночас вибір ракурсів, окремих акцентних рухів і композиція сторінок тепер дійсно змушують зупиняти погляд на сторінках. Багато хорошого є й у широких пейзажних сценах, які при тому теж завжди мають одну-дві деталі, що мають вибиватись із загальної картинки як акцент для зупинки погляду під час читоглядання.Щодо історії ж… Це — «Чужий. Прометей» у світі Данковича крапка підпис. Тобто, «Мор. Потойбіччя» працює як самітний твір зі своєю дуже чіткою мораллю й міцною атмосферою, яка в межах темного фентезі розкриває малюнок ба й краще, аніж у містичному сюжеті, але водночас через злам недомовленості першого «Мору» друга книга робить дещо зліше самому світові. Персонажі тут виразні, конфлікт найдавніший і найпростіший (інакше — вбий), але все ще в межах представлення незбагненного божества (?) робочий, бо ж «не набувай подоби ворога, не всі засоби варті того» тощо. Із позитивного: лор не розжовують, всю інформацію про світ ми отримуємо із подій, тоді як тексту у мальописі рівно настільки мало, як мало б бути. Чи хотів би я ще раз повернутись до світу «Мору»? Не впевнений. Та чи хотів би я більше історій про незбагненне від Данковича? Точно так.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи