Мовний дощ📓🌧 | Остання ніч на Землі», Віра Курико (історія), Міхеіл Ціхелашвілі (сцен...

🔶«Остання ніч на Землі», Віра Курико (історія), Міхеіл Ціхелашвілі (сценарій), Софія Покорчак (малюнок)(з антології «Остання ніч на землі. Війна очима жінок з Вірменії, Грузії та України»)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Три мальописи з Вірменії, Грузії та України розповідають про війни минулого та сьогодення і їхні наслідки крізь призму жіночого досвіду очевидиць, учасниць, тих, чиє життя однієї миті змінилося назавжди.Проєкт зосереджує увагу на воєнних конфліктах, що мали значний вплив на Кавказький регіон та Східну Європу: війна в Абхазії, Грузія (1992–1993), російсько-грузинська війна (2008), Карабаський конфлікт (Арцах) і Друга Карабаська війна (1988–2023), а також російсько-українська війна (від 2014 і дотепер).Ця книжка створена в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України», втіленого за фінансової підтримки Європейського Союзу. Я трошки схитрую із тим, що серед трьох історій у антології лише одна технічно потрапила до списків відзнаки «Мальопис року 2025» через авторство дуету українок у колаборації з Міхеілом Ціхелашвілі, редактором проєкту.Особиста історія Віри Курико про подорож до самої межі фронту для інтимної зустрічі зі своїм чоловіком місцями рясніє перебільшеннями чи максимальним емоційним накрутом, що зокрема стосується досить об’ємної текстової компоненти. Утім, навіть із тим художнім перебільшенням добір образів, взятий із реальності, відчувається непіддільним: кожен крок на маршруті від столиці до Констянтинівки абсурдний (часом, як у випадку із дзвінком шахраїв — невірогідно абсурдний, бо що за таймінґ), й від того більш справжнім.Малюнок Покорчак у мальописі переважно цікавий роботою з контуром і кольором. Текстурна графіка й м’які обриси персонажів тут поєднуються із настільки ж м’якими (хай де й ситуативно глибокими) кольорами. Композиція ж тут переважно досить проста, із цікавого початкові сторінки із плівкою спогадів та сцена зустрічі, в якій вставна панель посередині розгорту мала б додати додаткової емоційної напруги, та у підсумку лише трішки збиває з пантелику щодо напрямку читання. Прийом із розділенням на холодне й тепле для реальності й спогадів/уяви хай не є абсолютно оригінальним, та тут дуже навіть працює. Експресія персонажів зі стрибками між панелями теж файна, що чудово передає настрій кожної сцени.Сама антологія цікава своїм форматом, подібного у міжнародній співпраці могло й мало б бути більше: про події мають розповідати очевидці у будь-яких формах мистецтва, тоді як надто часто конкретно війна зображається з перспективи сторонніх спостерігачів.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи