Мовний дощ📓🌧 | ‍🦳«Пожирач гріхів», Олександр Михед (сценарій), Андрій Дяків (малюнок)...

👨‍🦳«Пожирач гріхів», Олександр Михед (сценарій), Андрій Дяків (малюнок), Ігор Жеведь (колір), обкладинка Тані Примич🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Наприкінці ХІХ століття бізнесмен із Вельсу Джон Г’юз вирушає до України, аби започаткувати підприємство, з якого згодом виросте місто, що називатиметься Донецьк і яке стане епіцентром російсько-української війни. Наприкінці XX століття, після розвалу Радянського Союзу, в містечку на сході України люди мають зробити вибір – ким вони хочуть стати. Можливо, навіть посіпаками загарбників своєї землі. Безсмертний древній бог із Вельсу, який приплив на кораблі разом із шукачами кращої долі, все ще тут. Він живиться гріхами кількох поколінь. І, здається, це коло вже не розірвати… Це досить поетизований нарис із долі регіону, який знов подається як «завжди такий, для якого бізнес — понад усе» (включно з ріднею, з покоління в покоління, й обкладинка Примич цілком відповідає загальній атмосфері, що панує у творі), й то подається як наче це не є правдою для будь-якого регіону, якщо правильно те висвітлити. Зі сторони Михеда тут файне не «що», а «як».Мальопис є цікавою, най і дуже натягнутою сценарною паралеллю між велльським звичаєм «пожирача мертвих» й поминальними традиціями нашого язичництва, що поволі трансформувались у цвинтарні бенкети з цукерок на могилах. Та ж хай із дуже напористою й патосною образністю, мотив не пом’янутих мерців, яким ніхто не відпускає/не забирає гріхи, плетиво із кривавої історії пошуків нової долі колонізаторами із їхніми віруваннями й (не щоб прям раптово) поезії Сосюри тут певним чином працює.Малюнок Дяківа тут помірковано брутальний, але часто губить плановість, через що кольору Жеведя почасти буває навіть ні за що вхопитись. Не щоб така мінімалістичність не була частиною стилю для твору, знов-таки, включно із рисами персонажів, які й мали б зливатись у єдине, як кшталтовані протягом багатьох поколінь, а все ж, певних емоційних акцентів усе ж бракувало. Зокрема це стосується й бога, який є оповідачем історії й черговою рамкою «вибраності у містичній жорстокості» регіону, в якому це божество вільно приживається й навіть почувається файно.Титульна сторінка мальопису, зібрана з окремих панелей твору, у підсумку є експресивнішою за сцени із цими панелями у тому контексті, в якому вони перебувають у першоджерелі, й це, мабуть, цілком описує те відчуття недотягнутої експресії у, між тим, досить міцному містичному етюді.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи