Чи-то осінь, чи-то мало сонця, чи-то шквал новин про прокурорів-мсеки-мільйони доларів на ліжках-розповіді тома купера на ніч, але оце дізнався про Вовіну тисячу… і от не повірив… пішов гуглити. Таки правда. Ви знаєте, саме ця тисяча просто зриває мені дах. Останній, так би мовити, гвіздок. Шиферину. Аж згадались слова відомого у вузьких колах класіка, які я почув від нього сьогодні:«Таке враження, що наша країна з усіх сил намагається програти цю війну» (с). Тільки не кажіть нікому, бо це демотивує. Але треба бути геть притрушеним телемарафоном (скажіть, а на біса його взагалі досі крутять? Для кого?), щоб не бачити системних проблем в усьому. Наскільки ж очевидною стає відсутність справжніх професіоналів у владних елітах. Не тих, хто навчилися грати професіоналів, а саме тих, що вміють в економіку, соцпроцеси, слухають власних експертів та не роблять популістичної дичини. І проблема ж не в тому, що все погано. Ні, важко, але не погано. В березні 2022 року було гірше. Проблема в тому, що накриває від усвідомлення, як ми раз за разом після зробленого кроку вперед від прірви системно знову на крок до неї повертаємось. І це ж при тому, що ми маємо фору у вигляді фантастичного стрибка, який здійснили для нас люди, що своїми життями закрили прорахунки тих, які вважають, що ми забудемо, хто про..бав початок війни, позиції, міста і села, евакуацію цивільних (шо там з «сидіть вдома, росіяни нікого не чіпатимуть»? Думали, ми забули?). Хто замість кидати сили на оборону і військо, або хоча б на підтримку ВеПеО будували дороги, клумби, стадіони. Курва, якщо Ви починаєте передвиборчі перегони з оцього популістичного трешу, то хоча б згадайте, що при Юлі тисяча гривень - це було більше 100 баксів (може й ще більше, не пам‘ятаю). Нині… А нині Ви смієтесь з росіян, які масло ховають з прилавків, бо його крадуть, і скромнєнько мовчите, що в наших супермаркетах на масло теж почали клеїти магнітні стікери. Магнітні стікери на пачках масла. Це вже російське іпсо чи ще ні? Господи, краще б ти був, аніж усвідомлювати, що нікому і ніяк впхати мізки в ті черепні коробки, які звикли всі процеси в країні розглядати лиш з двох точок зору: будуть аплодувати/не будуть аплодувати.«Антон, актори страшні люди» (с) - інша дуже розумна людина. Але нічого. Ми цей кухоль маємо досьорбати до кінця. Такий шлях. І велике щастя, що ми можемо сперечатися про цю дичину, а не про «в якому підвалі в батареях ще лишилась вода, щоб попити». Тримайтесь своїх. Донатьте на Сили оборони, коли накриває зрада. Ми - виключно завдяки Вам - щойно повернули в стрій до 48 артбригади Додж Нітро. От прям тільки шо. У машини дуже цікава історія, але розкажу якось іншим разом. Сили оборони і Україна продовжують чинити опір. І іншого шляху у нас немає. Майте тиху ніч.