Чесно кажучи, я планував геть інший пост.Розлогий і докладний.Але удар по Полтаві мене геть пришелешив.Наче за два роки і навчився не виокремлювати трагедії цієї війни, бо ще з часів Ірпіня не міг визначитись: де більше жаху - на власні очі в Ірпіні чи з уривчастих свідчень з Маріуполя?Кожна трагедія - то горе, однак важко усвідомлювати таку кількість жертв в місті, де минуло все дитинство, юність, де закохався і де одружився.Проте я все ж лишу Вам невеличкий промінь.Нещодавно мені написала пані Юлія Корман.Ми не були знайомі, але вона чула про наш проєкт 42 тачки на ЗСУ.І вона просто подарувала нам Деу Ланос свого покійного тата.Не просто подарувала, а повністю привела до ладу після двох років простою.Привела до ладу - це нові гальма, гальмівні трубки і шланги, підвіска, ремені, помпа, прокладка ГБЦ, переварка проблемних місць і т.д. і т.п.Загалом, машина нам дісталася в повністю справному стані.לזכרו של מיכאל קורמןВ пам"ять Михайла КорманаСаме з таким написом тачка 55/42 поїде на службу в навчальний центр 3 ОШБр.Поїде, щоб допомагати бійцям ще ефективніше навчатися робити росіян хорошими.Дякую, пані Юліє.Тато б оцінив.А ще.А ще.Сьогодні для одного з підрозділів 5 ОШБр мені знадобились фпв-дрони.Терміново. На вчора. Чи позавчора.Дрони - не моя профільна волонтерська діяльність, але вже до вечора 7 штук було спаковано в коробки двома дівчатами - Катериною та Оленою.Дрони вони просто паяють вечорами на кухні.У них діти, чоловіки, роботи, обов‘язки і активності.І паяльники.Такий народ перемогти неможливо.Ніч темна і сповнена жахів.Для росіян.А Ви майте тиху ніч.Переможемо.