Чесно кажучи, я планував геть інший пост. Розлогий і докладний. Але удар по Полтаві мене геть пришелешив. Наче за два роки і навчився не виокремлювати трагедії цієї війни, бо ще з часів Ірпіня не міг визначитись: де більше жаху - на власні очі в Ірпіні чи з уривчастих свідчень з Маріуполя? Кожна трагедія - то горе, однак важко усвідомлювати таку кількість жертв в місті, де минуло все дитинство, юність, де закохався і де одружився. Проте я все ж лишу Вам невеличкий промінь. Нещодавно мені написала пані Юлія Корман. Ми не були знайомі, але вона чула про наш проєкт 42 тачки на ЗСУ. І вона просто подарувала нам Деу Ланос свого покійного тата. Не просто подарувала, а повністю привела до ладу після двох років простою. Привела до ладу - це нові гальма, гальмівні трубки і шланги, підвіска, ремені, помпа, прокладка ГБЦ, переварка проблемних місць і т.д. і т.п. Загалом, машина нам дісталася в повністю справному стані.לזכרו של מיכאל קורמןВ пам"ять Михайла КорманаСаме з таким написом тачка 55/42 поїде на службу в навчальний центр 3 ОШБр. Поїде, щоб допомагати бійцям ще ефективніше навчатися робити росіян хорошими. Дякую, пані Юліє. Тато б оцінив. А ще. А ще. Сьогодні для одного з підрозділів 5 ОШБр мені знадобились фпв-дрони. Терміново. На вчора. Чи позавчора. Дрони - не моя профільна волонтерська діяльність, але вже до вечора 7 штук було спаковано в коробки двома дівчатами - Катериною та Оленою. Дрони вони просто паяють вечорами на кухні. У них діти, чоловіки, роботи, обов‘язки і активності. І паяльники. Такий народ перемогти неможливо. Ніч темна і сповнена жахів. Для росіян. А Ви майте тиху ніч. Переможемо.