Зараз розкажу, як я планую переживати цю зиму і всю наступну хєрню - на прикладі смішної сімейної історії.

Смішної, бо страх і відчай шкодить психіці і блокує мою здатність діяти.

Отже, одного разу моя бабуся завела курчат. В трикімнатній квартирі, в Києві. На балконі.
Балкон був при дідусевій спальні.

Ну бо:
1. Вони ж тихі
2. Будуть яйця
3. Буде мʼясо
4. Бабуся так вирішила

Чи заперечував проти цього плану дідусь - історія мовчить. Бо він і бабуся - це була історія про те, як нездоланна сила зустріла незбориму перешкоду. Жоден з них не був здатен спинити іншого, але і своє гнули до останнього.

Отже, курчата підростали собі тихенько на балконі.
А оскільки волею долі вони виявились майже всі півнями, то в якийсь момент почалось кукурікання.
В 5 ранку.

А дідусю - на роботу на 9, і ця робота годує всю родину. Йому не подобалось прокидатись так рано, розумієте?

Більш темпераментна людина передушила би всіх пернатих одним днем.

Дідусь же обрав шлях методичної помсти.

Шляхом спостережень він вираховував самого голосистого півня - і з нього на цьому тижні варили суп. Дідусь їв, хвалив, вранці вставав вибирати наступну жертву. Півні кінчились раніше, ніж його терпіння.

Так от.
Цієї зими я буду методично вибирати саму злоїбучу проблему і шукатиму способів зварити з неї суп.
Потім обиратиму наступну.
І так - до весни.
Терпіння мені вистачить. Особливо, якщо зараз не витрачати ресурс на тривогу і страх.