Не зламали! Ми навчилися жити під сиренами. Працювати без світла. Планувати “після перемоги”. Ховати своїх. І якщо хтось думає, що стало легше — ні. Просто ми стали жорсткішими. Ворог не зміг зламати нас ракетами й танками. Тепер він робить ставку на інше — на нашу втому. На сварки в коментарях. На “мене це не стосується”. На байдужість. І ось тут найнебезпечніше. Бо країну вбивають не тільки ракети. Її вбиває думка: “без мене якось впораються”. Не впораються. Хтось зараз у окопі. Хтось на ротації. Хтось після поранення знову стає в стрій. І поки військові тримають фронт — всі інші зобов’язані тримати тил. Донат — це не “якщо лишиться”. Підтримка — це не “коли буде настрій”. Єдність — це не красиве слово. Це питання виживання. Зараз немає маленького внеску. Є або участь, або самоусунення. Ми вже довели, що нас не зламати силою. Тепер треба довести, що нас не зламати втомою. Велика повага тим, хто в строю з 2014 року. Дякую кожному, хто служить сьогодні. Пам’ять тим, хто не повернувся. Це наша країна. І якщо не ми — то хто?🇺🇦