Проблема "стратегії" знищення противника по мільйон-мільярд голів в місяць полягає в тому, що така стратегія визнає нашу нездатність досягти успіху на полі бою військовим шляхом. Уявімо ситуацію: в першій світовій умовна Франція (в якій теж було все не слава богу з мораллю) б заявила, що воювати будуть лише гармати: Домінування та щільність артилерії в обороні створювали поле бою, де будь-який рух чи концентрація карались, а ешелонованість артилерії не давала розвивати успіх, порушуючи темп та організацію військ. Артилерією легко оборонятись, важко наступати - перемога буде! Але потім хитрий німець, який все ж хоче перемагати військовим шляхом знайде рішення: Прорив Брухмюллера полягав у тому, що він усвідомив, що справжньою перешкодою для маневру є не траншеї, а система артилерії противника. Він перебудував планування вогню навколо системного контрбатарейного придушення, розрахункового вогню без пристрілювання та чітко скоординованих, стислих у часі вогневих ударів, спрямованих на паралізацію управління і затримку введення резервів. Концентруючи не особовий склад, а ефекти, він нейтралізував здатність противника реагувати ще до введення штурмових підрозділів. Це перевертання логіки — досягнення вогневої переваги перед фізичною концентрацією сил — тимчасово відновило оперативну рухливість на полі бою, яке інакше повністю домінувалося оборонним вогнем. Якщо ми сконцентруємо "стратегію" навколо засобів доставки вибухівки та оборонного вогню, ми дамо теоретикам та планувальникам противника розкіш експерементувати та підбирати ключики до оборони і способи розгрому наших військ. Так само як і противник, незалежно від нарощування оборонних спроможностей ми маємо шукати вихід з позиційного тупику. Хибна думка, нав'язана нам результатами "контрнаступу" та перетримки Курську в політичних цілях, скувала наші війська та маневри.