Мізу читає | Щось з усіх прасок несеться зрадонька по Джею Крістоффу, і хоч срачів ...

Щось з усіх прасок несеться зрадонька по Джею Крістоффу, і хоч срачів я уникаю, бо є ще чим займатись – та тут вискажусь. Дісклеймер – це виключно моя думка, я не очікую, що її підтримають, або що вона сподобається, та вона моя – а на цьому каналі думками я ділюсь, все ж таки. Інколи.Дивіться. Я не очікую, що хтось з моїх котів сяде навпроти мене, і почне на рівних грати в, наприклад, шахи. Чи хотілось би мені цього? Безперечно. Чи було б це класно? Так, єс, сі. Чи це реалістично – ніт, на жаль. І я не можу очікувати від своїх котів більшого: покакали в лоточки, поїли – молодці, шикарні коти. От до вестернів в мене того ж рівня очікування (окей, ну може зовсім трошечки вищого). Не донатять на російську армію? Маладці! Не говорять, що путін хороший і розумний? Уаще красава. Чи хотіла б я, щоб думка європейців і американців стосовно росіян була така ж сама, як і в мене? Так, вочевидь. Але не стане людина, що не живе від тривоги до тривоги, так само як і я (як і ми!) сильно ненавидіти русню, от чесно. І очікувати чогось такого – дещо наївно. Чи можна це виправити? Так, вірю, що можна. Як ми можемо побачити після 24 лютого, шокова терапія тут не працює (ок, працює, але категорично недовго) – потрібна довга, монотонна і кропітка робота. Потрібні роки дискредитації, щоб вестерни ту срань побачили в усій жалюгідній славі, і зрозуміли, що “загадкова російська душа” складається з ницості і бруду. Потрібна більш якісна культурна політика, що працюватиме на захід (а також схід, і південь, і північ) – і щоб все це працювало вдовгу. Звичайно, напхати в панамку Крістоффу зараз виглядає найпростішим і найочевиднішим рішенням, але нічого, окрім “щось ці українці зовсім довбануті..мабуть, то через травму!” не отримаємо. Не дарма в назві міністерства культури є ще й додаток “і стратегічних комунікацій” – і хочу вірити, що колись ця машина працюватиме якісно і ефективно.(все, я закінчила, пішла далі “Хмарні шляхи” читати)