Історія, яку можна побачити й почути: як Україна зберігає свою аудіовізуальну спадщину

Прижиттєві світлини Тараса Шевченка, голос Соломії Крушельницької, кінокадри Києва початку XX століття. Усе це разом із сотнями тисяч інших документів зберігає Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів України.

На кіноплівках — події, що змінювали хід української історії, та люди, які її творили. На світлинах — обличчя, місця й миті, що залишилися в минулому. У звукозаписах — голоси видатних українців, які ми можемо почути навіть через століття.

Щоб ці свідчення залишалися доступними, фахівці архіву реставрують пошкоджені матеріали, створюють цифрові копії та дбають про умови зберігання оригіналів.

Сьогодні, 27 жовтня, у Всесвітній день аудіовізуальної спадщини, запрошуємо зазирнути за лаштунки цієї роботи. Побачити архівні сховища та реставраційну лабораторію, дізнатися, як кіноплівки перетворюють на цифрові копії та чому навіть найсучасніші технології не можуть замінити оригінал.

Збереження документальної пам’яті України — важлива складова державної політики у сфері архівної справи, яку формує Міністерство юстиції України. Особливого значення ця робота набуває сьогодні, коли росія намагається знищити не лише нашу культурну спадщину, а й правду про українську історію.

🔗

Більше про унікальні архівні знахідки та людей, які їх зберігають, — у матеріалі на сайті Мін’юсту.

🎥 Як виглядає робота архівістів зсередини — дивіться у відео.

Підписатись І FB I X I Instagram I YouTube