«8 років за антисемітизм»: що насправді стоїть за законом №5110Будь-яка етнічна чи релігійна ненависть, має отримувати правову оцінку. Основа проблем сучасності на мою думку не збалансована система, що базується на безвідповідальності, а не особистості виділенні по расовим ознакам. Правова держава починається не з показових жестів, а з рівності. Конституція України прямо каже, що громадяни є рівними перед законом і що не може бути привілеїв чи обмежень за етнічними, релігійними чи іншими ознаками. Саме тому головне питання тут не в тому, чи треба боротися з антисемітизмом. Треба. Питання в іншому: чому держава знову обирає шлях символічного виділення окремої теми замість послідовного та однакового захисту всіх громадян. Закон №2037-IX не створив нову правову реальність “з нуля”. Верховна Рада ще у лютому 2022 року ухвалила законопроєкт №5110, а його суть офіційно пояснювалася дуже вузько: до статті 161 Кримінального кодексу прямо додали “прояви антисемітизму” як одну з форм правопорушення. Президент підписав цей акт лише 14 квітня 2026 року. Тобто сьогодні нам продають не правову революцію, а відкладену на чотири роки технічну поправку, яку раптом подали як велику політичну подію.Найгучніше в цій історії звучить цифра “до 8 років”. Саме вона працює на заголовок, страх і емоцію. Але навіть із відкритих пояснень видно: верхня межа стосується кваліфікованих випадків, а не будь-якого різкого вислову. Коли ж із вузької зміни до статті 161 роблять інформаційну драму про “нові посадки за слова”, це вже не правове просвітництво. Це боротьба за увагу - політичну, медійну, емоційну. Чому саме зараз потрібно привернути увагу залишається загадкою, можливо цікавить реакція, можливо потрібно звернути увагу в контексті досягнення інших цілей, тут вже точно історія покаже згодом. Найслабше місце всієї цієї кампанії - реальні дані. Вони не показують вибухового сплеску антисемітизму, який би пояснював саме такий пафос. Навіть у самому єврейському середовищі звучить стриманіша оцінка, ніж у гучних заголовках. У матеріалі JewishNews з позицією громади щодо законопроєкту №13366 прямо сказано, що проблема антисемітизму в Україні не має системного, ідеологічного чи масового характеру. Ба більше, профільні моніторинги самі показують, наскільки легко навколо цієї теми виникає штучне перебільшення. Наприклад, графіті на стіні синагоги “Темпль” в Івано-Франківську у листопаді 2024 року не включили до статистики, бо ідеологічний характер інциденту не був очевидним. А стільки інших графіті з’явилось в той час в цьому місті? Тобто навіть у резонансних епізодах не все так однозначно, як це подають ті, хто любить гучні слова більше за точність. Але це означає, що медійний образ “надзвичайної загрози”, під який сьогодні розганяють політичний шум, не підтверджується наявними фактами.Окремі реальні випадки антисемітського підбурювання в Україні є, і заперечувати це не треба. Також випадки расової дискримінації є і відношенні до представників інших нацменшин. Показова ситуація в розрізі закону 5110, від 1 квітня 2026 року, де 31-річному мешканцю Мукачівського району повідомили про підозру за ч. 1 ст. 161 КК України через публічні заклики до фізичної розправи над представниками єврейської спільноти. Але саме цей кейс показує і ще одну важливу річ: підозру оголосили до підписання закону 14 квітня 2026 року, тобто чинна стаття 161 уже дозволяла реагувати на явний антисемітизм і без нинішнього медійного шуму. Чесна державна відповідь мала б полягати не в гучній символіці, а в якості розслідувань, належному обліку, однаковому застосуванні закону і захисті від будь-якої мови ворожнечі - без вибіркових акцентів і політичної театральності.