Але й тут важливо: відповідальність має бути не вибірковою, а справедливою. Якщо в одних відповідальність жорстка й миттєва, а в інших - розмита або відсутня, це вже не порядок. - це перекіс! А перекіс завжди веде до трагедії. Саме на таких перекосах і паразитують ті, кому вигідна слабка, розсварена, виснажена Україна. Відповідальність має бути в усіх напрямках. Відповідальність держави - дати чіткі, прості й однакові правила. без принижень та подвійних стандартів. Відповідальність системи мобілізації - працювати в межах закону, а не в межах “як вийде”. Відповідальність влади - чесно пояснювати суспільству, який у нас план війни, як формується ресурс, де межі служби, як працює ротація, де гарантії, де справедливість. Відповідальність суспільства - не перетворювати страх, втому й злість на ненависть одне до одного. Відповідальність тилу - не жити в режимі “тільки б не я”, поки хтось інший тримає фронт. Відповідальність фронту й тилу разом - пам’ятати, що вони не вороги, а одна система виживання країни. У цьому контексті дуже показовими є й міжнародні дані про готовність суспільств воювати за свою країну. За опитуванням Gallup International, наприкінці 2023 року в Італії готовими воювати за свою країну назвали себе 14%, у Німеччині - 23%, у США - 41%, а по Європі загалом - близько третини. Це не означає, що “Європа погана”, а ми “кращі”, це означає інше, що сучасні демократії теж мають величезну проблему з готовністю суспільства до війни. Для України зараз важлива внутрішня єдність. Найгірше, що можна робити зараз - це насолоджуватися взаємним приниженням. Коли цивільний радіє чужому “пакуванню”, або хтось у формі зневажає тил як суцільну масу ухилянтів. Коли інтернет живе роликами, де приниження збирає більше переглядів, ніж приклади добровільного входу у військо, донатів, служби, взаємної підтримки, це говорить все про моральне виснаження країни. Ми повинні усвідомити, що один без одного ми не витягнемо. Без фронту не буде держави, без тилу не буде фронту, без справедливих правил не буде довіри, без довіри не буде мобілізації, без відповідальності не буде справедливості, а без єдності не буде перемоги. Згадуючи березень 2022 року, можна сказати що це була практична модель виживання. Не було істерики, взаємної ненависті, були прості правила, готовність нести відповідальність, загострене відчуття справедливості, незмірна повага до тих, хто воює, розуміння, що країну тримає не один інститут і не одна професія, а зв’язок між усіма, хто не дав їй впасти.P.S. Текст довгий, напевно в моїй стрічці найдовший. Не по своїй волі), отримав від долі трохи «вільного» часу для написання.Фото нижче ⬇️ датоване 25.02.2022.Військовий на ньому - друг MARIO, загинув майже через рік. І Андрій,який у той час працював без відпочинку, що в подальшому мало свої наслідки…#miniailuk #думки #війна