Дослідження соціального пізнання з'явилися більш-менш наприкінці 20-го століття. І, що цікаво і за збігом обставин, тоді ж з'явилася можливість вивчати, як працює мозок. Мені пощастило бути причетним до розвитку нейровізуалізації з перших днів, наприкінці 1980-х, яка почалася з ПЕТ-сканування, а потім перейшла до функціональної МРТ, тобто обидва ці методи - це способи подивитися на живий, здоровий людський мозок і дізнатися, які його ділянки стають активними, коли ви виконуєте певні завдання. Оскільки я від самого початку займався візуалізацією, я також від самого початку був залучений до вивчення соціального пізнання за допомогою візуалізації мозку. Наприклад, ви можете помістити людей у сканер, показати їм обличчя і побачити, які ділянки мозку засвічуються, як ми це називаємо. Одне з ранніх досліджень, в якому я брав участь, вивчало, що відбувається, коли ви бачите перелякане обличчя. Ми з'ясували, та й інші дослідники теж, що певна ділянка мозку під назвою мигдалеподібне тіло, яка знаходиться глибоко всередині передньої скроневої частки, загоряється, коли ви бачите страшне обличчя. І справді, коли ви бачите страшне обличчя, ви також відчуваєте трохи страху і отримуєте подібну реакцію. Таким чином, ваша мигдалина реагує на всі види стимулів, що викликають страх, в тому числі на страшні обличчя. І що цікаво, вона загоряється, навіть якщо обличчя представлене дуже швидко і якщо воно замасковане обличчям з нейтральним виразом, так що ви не знаєте, що бачите вираз страху. Мигдалеподібне тіло все одно загориться. Отже, це була одна з речей, і це важливий висновок, коли ми говоримо про нейронну основу соціального пізнання.Читати статтю повністю.