📕 Недочит: “За межею швидкості” Антон ЕйнеЗ цією книгою в мене склалася парадоксальна ситуація. В книзі багато оригінальних ідей, цікавий світ, гарні персонажі але при цьому я не зміг її дочитати. Автор створив дійсно оригінальний світ, абсолютно сучасний, але технологічний розвиток в ньому забезпечила магія. Маги, або програмаги, пишуть спеціальний магічний код, який описує та робить можливим функціонал всіх заклинань, а це дає змогу наділити чарівними властивостями різні предмети. Маги використовують різні мови, від яванських гліфів до Хрест-Хрест або мови Боа, чим більше мов знаєш, тим більш універсальним магом стаєш. В цьому світі працюють магічні хмарні сховища, безпілотні літаючі карети та міжміські кораблі й навіть космічні кораблі. І все це працює на прошивках та заклинаннях програмагів. Фактично в цьому світі місце програмістів зайняли маги. І виписано це на дуже високому рівні. Це не просто “а хай буде так”, а дійсно вкрай оригінальне та цікаве бачення автором сучасного світу, якби в ньому існувала магія. В книзі є багато описів принципів роботи магії в різних сферах, від побутової до космічної або військової.Персонажі теж на висоті. Це Саджар Ранндар, маг найвищого рангу, який забезпечує захистом державне сховище найнебезпечніших магічних артефактів. Та його помічниця, перший в світі штучний дух (так, шикарний аналог ШІ в магічному світі) на ім’я Спіріт. Вони прекрасно прописані, особливо Спіріт, мають власні історії, риси характерів, історію стосунків, бачення світу тощо.Здавалося б, що могло піти не так в оригінальному світі з цікавими персонажами? Я прочитав 170 сторінок, це майже половина книги, і проблема тут в тому, що це книга, де нічого не відбувається. Спочатку герой швидко розплутує справу про злам своєї Вогняної Стіні, яка захищала артефакти, потім гине його друг, і він на прохання його друзів та рідних береться розслідувати це, бо вони не вірять, що то був нещасний випадок на гоночній трасі. І все це відбувається в послідовності: герой довго спілкується з Спіріт, вони будуть теорії щодо того, що відбувається, потім він ходить, спілкується з різними людьми, потім знову спілкується зі Спіріт і так по колу до 170 сторінки. Але ж автор від початку задав дуже високу планку герою, він один з найкращих та найсильніших магів, тому очікуєш відповідного протистояння, де він би застосовував і свої навички, в тому числі можливо і в бою. Але цього немає. Екшену, пригод, бойових сцен - нуль. І відповідно не відчувається загроза, тобто фактично не відчувається антагоніст, або антагоністи чи якісь сили, які протидіють героєві та його штучному духу. Ну так, зовсім трішки, натяками це є і там одразу ламається логіка. Бо автор прямо каже про те, що Саджар дуже сильний маг і він мав доступ до найпотужніших артефактів. Але, коли далі по сюжету (вже будучи звільненим з посади) він зустрічається з військовою розвідкою, ті ставляться до нього край зневажливо, типу ти старий програмаг-невдаха, якого давно звільнили, пішов геть звідси. Серйозно? Військова розвідка так ставиться до одного з найсильніших та найрозумніших магів, досвідченого, такого що мав доступ до державних таємниць та будував їх захист? І тут би створити конфлікт, де герой показав би свої навички, але цього немає.Можливо сам автор вважав, що цікавість читача повинна викликати детективна інтрига, але вона знаходиться не на рівні серйозних детективів та трилерів, я б сказав рівень середній, не такий, який здатен тримати увагу читача від першої до останньої сторінки.В підсумку мені стало нудно. Нескінченні розмови по колу, пересування головного героя між різними персонажами, з якими він повинен побалакати. Протистояння, екшена, цікавих антагоністів та пригод я до 170 сторінки не побачив. На жаль, в мене просто немає часу, щоб шукати це далі по книзі.#недочитано #ЗаМежеюШвидкості #АнтонЕйне