Три кванти опівночі | Обитель помаранчевого дерева”. Саманта Шеннон. Сферичне фентезі у ваку...

🐲 “Обитель помаранчевого дерева”. Саманта Шеннон. Сферичне фентезі у вакуумі.Ну, раз дракони тут для галочки, то може хоч магія є? Магія тут поділена на два типи. Перша це сайден, який отримують з’ївши плід помаранчевого дерева. Інша це стерен - роса чи пилок, який падає з комети, проліт якої приспав драконів. Треба з’їсти плід дерева або занюхнути пилок чи лизнути росу і це на якийсь час дає магічні сили. Далі нічого не прописано, інколи чародійка з останніх сил напружується і видає останній пук магією, інколи спалює цілі кораблі. Жодних правил магії, як вона діє, як працює, немає.Те саме з великим артефактами, це меч Аскалон, та дві магічні перлини, які залишила по собі комета. 1000 років вони були міфом, всі їх шукали, є велика сюжетна лінія про древні манускрипти та надписи, як можуть бути підказками, багато людей загинуло в пошуках артефактів. Але, коли двом героїням знадобився Аскалон, вони подумали, що він може бути там-то, пішли туди, взяли Аскалон. Коли знадобилося перлини, то що? Правильно, персонаж пішов і взяв перлину. Зазвичай артефакт знаходиться поруч з тим місцем, де зараз персонаж, буквально під нею, в сусідній кімнаті або в її тілі. Як зручно!Персонажі. Можна не запам’ятовувати імена та прізвища, все одно не запам’ятаєте. Абсолютно всі персонажі це пласкі картонки, їх багато й більша частина персонажів не бере участі в сюжеті, вони для фону. Найголовніша - королева Сабран. Всю книгу вона сидить в своєму палаці та ниє за свою важку долю. При цьому її люблять всі піддані, її мужністю всі надихаються. В кожній главі новий персонаж обов’язково каже, що Сабран дуже мужня та сильна жінка. Особливо її хвалять правителі інших держав. Лорд Арталот, “лицар Святого Ниття”, якому присвячена ціла сюжетна лінія, від початку до фіналу книги не зробив нічого, навіть мандруючи різними землями, так нічого не робити вміє тільки ООН. Всю книгу він жаліється на важку долю. Персонажі постійно ниють та розмовляють пафосними фразами, за якими криються звичайні банальності.Країни не прописані ніяк. Основа сюжету - Ініс, королевство Шести Чеснот, вкрай релігійне, яким править Сабран. За всю книгу так і не описано не те що якісь церкви, армія, флот, не описане навіть місто в якому знаходиться палац королеви. Весь Ініс - це Сабран, яка страждає в палаці. Всі інші країни нагадують Японію, Ізраїль тощо, і в цілому крім естетики ніяк не прописані.Бойових сцен мало, описані погано, 80% книги це пафосні діалоги та майже безцільні переміщення героїв світом. Геополітика на рівні дитячого садка. Сабран хоче об’єднатися з Сейкі, яких тисячі років в Інісі називали язичниками. Ініс ненавидить драконів, Сейкі поклоняється драконам. Сабран відправила туди лицаря святого ниття Лота, він просто сказав імператору, що Безіменний прокинеться і заради добра та життя треба об’єднатися, і той погодився й похвалив королеву Сабран за мужність. Без доказів, передумов, перемовин, після тисячі років ізоляції та ненависті. Це б як радикальні християни та радикальні мусульмани об’єдналися б заради миру у всьому мирі. Всі розслідування проходят так само, героїня Ід приходить до страшної лісової відьми, яка вбила її батьків, відьма каже я не погана, я гарна, я не вбивала. Ід їй вірить, потім думає, що мабуть це зробила настоятелька монастиря, яка її виховала, звинувачує настоятельку, та зізнається. Таємничій “сомельє” вбив мати Сабран та намагався вбити її саму, Ідаз подумала, хто це може бути, підійшла, сказала, сомельє зізнався.Фінал історії - абсолютна феєрія банальності та відсутності будь-якої логіки.Ця книга абсолютно пуста. Немає сюжету, драконів, магії, персонажів та світу, просто картонні декорації та море банальних пафосних діалогів. Не рекомендую до покупки та читання, у Vivat є набагато кращі книги, наприклад “Леобург” Ірини Грабовської або “Пам’ять під назвою імперія” Аркаді Мартін.#КаджитЧитає #фентезі #ОбительПомаранчевогоДерева #СамантаШеннон