Презентація книги та трохи рефлексіїЯ добре знаюся на феномені сценарних заборон. Не тільки з професійної літератури, а як практик — і як клієнтка, яка працювала зі своїми заборонами. А ще — я вже щупала цю енергію у 2018 році, коли робила арт-проєкт про шлях від заборон до сили дозволів і нових рішень. Я знаю: щойно торкаєшся теми заборон — піднімається хвиля супротиву. Так було й на початку створення книжки. Ми з командою видавництва «Лабораторія» пройшли мій супротив (бо прокинулося моє рідненьке «не будь важливою»). Але на щастя — спрацювали дозволи. І підтримка. Спочатку — від Дзвінки Завалій. Потім — від редакторки Ніни Кур’яти. З Ніною ми теж пройшли не те щоб торнадо, але потужні хвилі. Відчувалося фонове «не досягай» і «не належ». Але ж — існують дозволи. І сила нових рішень, взаємності, відкритості. Тож книжка народилася. За тиждень до презентації в Києві енергія заборон нагадала про себе знов. Штормило. Відволікало. Запрошувало в інші процеси. А за кілька днів — стався форс-мажор, який викликав у мене сильне відчуття суму й збентеження. Суму — бо з особистих обставин Олексій Ковжун не зміг модерувати захід. Збентеження — бо треба було швидко зорієнтуватися. На щастя — існує досвід дозволів. Підтримки. Поваги. Ми з командою «Лабораторії» запропонували роль модераторки Вікторії Польченко. Ми знайомі, здається, вже років сто. І Віка погодилася. Сказала, що й так планувала прийти — тепер ще зможе додати свою рефлексію. Заборони не встигали. У день презентації ще кілька важливих мені людей написали, що не зможуть бути. Дві мої прекрасні подруги — Іра і Фая — теж повідомили про форс-мажори. Такі часи… Але є сила дозволів, довіри й підтримки. Головне — побачити. Презентація відбулася. Перша в моєму житті презентація книжки — результат багатьох років роботи, досліджень, висновків. Чи була повна зала? Так. Чи були важливі для мене люди? Звісно. Чи була атмосфера теплою і дружньою? Так. І тут починається головне — право бути з собою та з іншими. Право на вдячність і прийняття. Я вдячна всім вам і кожному/кожній. Своїй родині — доньці та сину, які були поряд. Чоловікові, який знайшов можливість приїхати, бути поряд і знов побіг — робити роботу. Своїм друзям, які приїхали підтримати мене. Своїм подругам, які вірили в мене весь шлях — від ідеї до презентації. І чия підтримка відчувається навіть тоді, коли не поруч. Своїм клієнтам — і тим, з ким працювала давно-давно, і тим, з ким працюю зараз. Це величезна довіра. Дякую. Партнерам і приятелям — за тепло, увагу, взаємопідтримку. Команді «Лабораторії» — за те, що ми пройшли цей шлях. І за наш «секретний чат», у якому ми сміялися й сумували. Олексію — за те, з яким теплом і повагою він повідомив, що не зможе бути. Але ми на зв’язку — і це важливо. Вікторії — за нашу синергію під час презентації. Книгарні Книголенд — за увагу, затишок, організацію й смачну каву. За ту кількість квітів і вишню-черешню (смачнющу!). За кожне повідомлення з підтримкою. За купу фото — в сторіс і особисті. Це все — про силу дозволів. Про силу життя. Про важливість. Бо важливість — коли не все одно. І це відчувається. Дякую вам, мої неймовірні люди. Віримо в себе, у ЗСУ і в маленькі дива, які допомагають зняти Гору з плечей і відчути полегшення від нових рішень. Тримаємо зв’язки ❤️

З повагою та відкритим серцем,Марія Фабрічева