Заходиш у Пузату Хату поснідати - і ловиш себе на дивному відчутті: щось не так. Порції ніби менші, ціни - відчутно більші. І перша реакція проста: «це вони щось роблять». А потім зупиняєшся. І розумієш - справа не тільки в них. Ціни ростуть всюди. І щоб зрозуміти чому, вже треба трохи більше, ніж емоція — треба знання. І тут з’являється два висновки. Перше - освіта має значення. Чим більше ти розумієш процеси, тим менше ведешся на першу реакцію. Друге - завжди є ті, хто працює з нашими реакціями. Хто підсилює роздратування, зміщує акценти, направляє нашу енергію. Бо коли ламають одну систему — це означає, що «ті хто ламають» хоче поставити свою. Саме тому я люблю авторів, які показують, як це працює зсередини. Наприклад, Еріх Марія Ремарк. Він свого часу написав про свою країну і своїх людей - з великою любов’ю. І водночас намагався зрозуміти, що з ними сталося. І, чесно, сьогодні це читається не як історія - а як приклад розуміння реальності. Саме тому ми готуємо «Останню зупинку» за Ремарком. Бо її актуальність не зникла — вона тільки загострилась.