Радянський союз спортив все і досі портить. У моєму дитинстві 9 травня було великим святом. Ми бачили ветеранів, бачили їхні сльози - і не до кінця розуміли, чому вони плачуть. Нам казали: це свято. Це «за дідів». Це треба відзначати. І ми відзначали - з накритими столами, з гучними тостами, з тією самою «рюмкою», яка ніколи не була однією. Потім поступово прийшло розуміння: це не свято. Сьогодні ми бачимо іншу крайність. Люди бояться самих дат. Бояться відзначати - щоб це раптом не виглядало як святкування. Але визначні дати існують не для святкування. Вони існують для пам’яті, для осмислення, для того, щоб зупинитися і зрозуміти, ким ми є. Тому ми хочемо відзначити одну дату. Дату, яка стала переломною під час повномасштабного вторгнення. Дату, коли ворог покинув Київську область. Вони пішли не тому, що передумали. А тому, що їх змусили піти. Це сталося завдяки людям, які стали на захист своєї землі. Багато з них продовжують боротися досі. Багато - віддали за це життя. У цій даті є все:біль - бо ми пам’ятаємо ціну,сила - бо вистояли,логіка - бо це результат боротьби,і навіть сміх - бо ми сміялися тоді, коли це було потрібно, щоб не зламатися. Українське почуття гумору - це не випадковість. Це частина нашої ідентичності. Так само як уміння любити. Так само як уміння триматися. Тому ми хочемо розділити цей день з вами. Не святкувати - а відзначити. Показ в пʼятницю до дати звільнення Київської області.