Справу розпочато за конституційною скаргою Дмитра Зелінського.Дмитро Зелінський отримав особисто за місцем свого проживання повістку з вимогою прибути до ТЦК для відправлення на військову службу у ЗСУ, але за повісткою не з’явився.Через це орган досудового розслідування склав обвинувальний акт, відповідно до якого дії чоловіка були кваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).Свою поведінку щодо неможливості проходження військової служби Дмитро Зелінський обґрунтовував релігійними переконаннями, оскільки понад 20 років належить до «християнської спільноти Церкви Адвентистів Сьомого Дня».Також зазначав, що повідомляв орган досудового розслідування про такі обставини та надав відповідні підтвердні документи, виявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.🎯Рішення суду:✅Суд першої інстанції - визнав невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні, визначеному у статті 336 Кодексу, та виправдав через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.✅ Апеляційний суд - скаргу прокурора задовольнив, і вирок суду першої інстанції скасував. Новий вирок – визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного статтею 336 Кодексу, і призначив йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.✅ Верховний Суд - касаційну скаргу захисника Дмитра Зелінського залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду про 3 роки в’язниці – без змін (справа №601/2491/22).Отож, подано звернення до Конституційного Суду.У своїй конституційній скарзі, поданій до КСУ, Дмитро Зелінський, посилаючись, зокрема, на частини 1, 4 статті 35 Конституції України, наголошує, що «конституційне право на свободу світогляду і віросповідання охоплює право на альтернативну (невійськову) службу. Кожний громадянин України, виконання військового обов’язку яким суперечить його релігійним переконанням, має право на заміну свого військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою. Водночас держава зобов’язана забезпечити реалізацію цього права».Також автор клопотання вважає, що «норма частини четвертої статті 35 Конституції України стосується виконання військового обов’язку в цілому. Тобто альтернативна (невійськова) служба має запроваджуватись замість проходження всіх видів військової служби, а не лише строкової». Однак «положення Закону передбачають заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в Україні на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, що передбачене частиною четвертою статті 35 Конституції України та є таким, що не відповідає Конституції».Отож, очікуємо насправді історичного рішення, яке можливо поставить крапку у питанні альтернативної невійськової служби під час мобілізації.