📚 Мови національних меншин у школах: законопроєкт №16119 підтримали, але юристи знайшли в ньому "дірки"

Комітет Верховної Ради рекомендує ухвалити документ за основу та в цілому. Водночас Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) вказало на низку прогалин, які можуть перетворити гарне намірення на проблему при застосуванні.

📌 Що пропонує законопроєкт

Зміни до законів "Про освіту", "Про забезпечення функціонування української мови як державної" та "Про повну загальну середню освіту". Мета — покращити якість навчання державною мовою, а також мовами національних меншин і корінних народів, врахувавши їхні культурні й освітні потреби.

Серед ключових новацій:
▪️ можливість надання школам статусу закладу освіти національної меншини чи корінного народу
▪️ гарантія продовжити навчання відповідною мовою навіть у разі реорганізації чи ліквідації закладу
▪️ можливість отримувати завдання ЗНО та вступних випробувань у перекладі відповідною мовою

⚠️ Що не влаштувало ГНЕУ — п'ять ключових зауважень

1️⃣ Що таке "територія суб'єкта освітньої діяльності"?

Це поняття вживається в змінах до всіх трьох законів, але законопроєкт НЕ розкриває його змісту і меж. Залишається незрозумілим: чи охоплює воно гуртожитки, спортивні майданчики, прилеглі території, місця позакласних заходів? Така невизначеність допускає різне тлумачення.

2️⃣ "Інші форми комунікації" — де межа?

Законопроєкт дозволяє використання мов меншин в "інших формах комунікації" на території закладу. ГНЕУ нагадує: чинне законодавство регулює мову ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ, а закон про державну мову НЕ поширюється на приватне спілкування.

Крім того, комунікація педагогів із учнями мовою меншини потребує узгодження з вимогою, що вчителі мають володіти й застосовувати державну мову під час виконання службових обов'язків. Проблема тут у розмежуванні трьох речей: освітнього процесу, службової комунікації педагога та приватного спілкування самих учнів.

3️⃣ Статус школи є, а шляху до нього — немає

Законопроєкт передбачає спеціальний статус для школи, але НЕ визначає ПОРЯДКУ його набуття. Більше того, немає й доручення Кабміну розробити такий порядок. Виходить, право проголошено, а процедури, за якою школа може його отримати, — не існує.

Додатково ГНЕУ вказало на помилкове посилання на статті 32 і 33 Закону "Про повну загальну середню освіту": стаття 33 регулює вимоги до установчих документів, а не порядок набуття статусу.

4️⃣ Мовні вимоги до керівників

Керівники та заступники таких закладів мають володіти мовою національної меншини чи корінного народу. Але законопроєкт НЕ визначає:
🔸 який саме рівень володіння потрібен
🔸 як це підтверджувати
🔸 чи буде перехідний період для тих, хто вже обіймає посади

5️⃣ Різні правила для приватних і державних закладів

Керівників ПРИВАТНИХ закладів, де є класи з навчанням мовою корінного народу чи мовою національної меншини, яка є офіційною мовою ЄС, звільняють від вимоги володіти державною мовою. Для державних, комунальних і корпоративних закладів ця вимога ЗБЕРІГАЄТЬСЯ. ГНЕУ вважає, що така диференціація потребує обґрунтування, адже Закон "Про освіту" встановлює рівні права й обов'язки закладів усіх форм власності.

⏰ Проблема зі строками

Закон набирає чинності наступного дня після опублікування, а Кабмін отримує ще шість місяців, щоб привести підзаконні акти у відповідність. ГНЕУ пропонує переглянути це: норми можуть запрацювати раніше, ніж з'явиться необхідна нормативна база для їх застосування.

✅ А що каже МОН

Міністерство освіти підтримує законопроєкт і жодних зауважень не має. За його оцінкою, документ відповідає євроінтеграційним зобов'язанням України в освітній сфері та плану захисту прав національних меншин, а також сприятиме виконанню відповідного бенчмарка в переговорах про вступ до ЄС.

Основна претензія ГНЕУ — до юридичної визначеності та завершеності механізмів. Закон вводить нові права й обов'язки, але не визначає всіх умов їх застосування: меж території, процедури отримання статусу школи, рівня мовних вимог до керівників. Ці прогалини можуть призвести до різного трактування норм на практиці та ускладнити реалізацію самої реформи — навіть попри її очевидну євроінтеграційну мету.