«Мусить бути інша культура - це очевидно. Оскільки тема фестивалю «Вирій» уже вщухла і хайпу я не ловлю, а хейт, можливо, спіймаю безвідносно до того, що висловлюю тут виключно приватну думку, яку нікому не нав’язую. Від початку повномасштабки я постійно живу у Львові, і коли мене питають мої київські чи харківські друзі:- Як справи? - то без жодного кокетства відповідаю:- Як на курорті… Так от: мене цей «курорт» замахав. Я категорично не сприймаю публічних заходів із концертними програмами, щоб «повеселитися і розслабитися», і у Львові, і в будь-яких інших містах; я категорично не сприймаю зараз вуличні концерти і вуличну музику будь-де (вибачте, але це моє); я зіщулююся, коли все ще чую з відчинених дверей магазинів якісь зазивальні мелодії, і терпіти не можу вайбу нічного, заполоненого людьми, звуками і голосами центру Львова, бо це мені створює ілюзію довоєнного міста, і я не розумію, куди, збіса, поділися мої останні 4 роки життя? У яку кролячу діру я впала і що це було… Я вважаю, що кожне місто в Україні має врегулювати публічні фести чи концерти, зобов’язане виробити політику, базовану на культурі аскези, стишеності і доречності. І якщо вам треба пояснювати, чому, то значить, ви живете в космосі і вам конкретно наплювати на все і на всіх, крім себе, і будь-які мобілізаційні заходи ви сприйматимете як наступ на вашу ілюзію нормальності і підете всім фестивалем валити владу. І так - я знаю, що не всі фестивалі однакові. Sapienti sat. Мені щиро байдуже на повторювані і, на мою думку, тупі мантри про те, що «ми теж мучимося, не спимо, ми бідні і нещасні, нам треба відпочити, люди хочуть жити», бо ці люди не чують таких, як я, а ми хочемо не так багато… Це нормально у час цієї кривавої і безконечної війни - бути аскетом, бути більш стишеним і збалансованим, бути уважнішим і стриманішим до оточення, до таких, як я, яких оце свято життя на тлі тисяч смертей і болю просто психологічно травмує, гнітить, добиває, змушує шукати маршрути, де менше людей, не випускає у теплу суботу чи неділю перейтися містом, щоб не довбанутися головою у звукове консюмеристське жерло та імітацію «курорту»…. Можна спокійно розслабитись і відновитись із друзями, можна виїхати на природу, можна почитати книгу, можна піти на концерт, на каву чи в кіно, чи, вибачте за таку наругу, у музей або театр…. Можна, зрештою, набухатися чи погорлати вдома, якщо дуже треба, доки сусіди не викличуть поліцію, яка ніколи не приїде; чи можна полежати або походити по-скандинавськи, чи піти в зал на танці чи підкачатись… Можна й музику собі врубити, яку хочете і на будь-якій гучності - від Вакарчука до Олі Полякової - через навушники, а то у мене складається враження, що я живу серед зомбаків, які окупували тил з усіма своїми правами і свободами, а всі люди повтікали на схід… Оця суєта, звукове насилля і звукове сміття, оця маніпуляція «військові теж підтримують» і фоточка - це огида і для мене, повторю - травма. Це зовсім не милий пост і не злий, а, радше, дуже прямий. Люди дурні у більшості своїй, і вони винні у цьому, і влада тупувата, і публічних авторитетів, на яких можна кивнути, все шукаєте-шукаєте і знайти ніяк не можете… P. S. Вибачте, якщо хтось образився. Знаю, що багато із моїх знайомих і близьких думають інакше, і я з ними про це не говорю, як і багато про що, бо боюсь відкрити рота - не знаю, що з нього вивалю, стримую себе, як бачите. Але й цей пост - не політичний маніфест. P. P. S. Не варто мені нагадувати, що по Львову теж прилітає - забаню»(с) Ірина Подоляк