Ситуація не варта виїденого яйця, а ви вже вороги.

Задумався сьогодні, після чергового кейсу, скільки в житті таких ситуацій.

Ніби нічого критичного не сталося.
Ви образились або зробили висновки про людину. Або вона про вас.

Далі починається демонстративна поведінка.
Ви щось показали їй поведінкою - вона щось показала вам.

Потім декілька фраз про вас іншим.
Декілька фраз від вас про неї.

І вуаля - ви вже п*здець які вороги на все життя.

Тепер при випадкових зустрічах - напруга.
Коли ця людина спілкується з кимось із вашого оточення - дискомфорт.
І так далі…

І все це через ситуацію, яка на старті, можливо, взагалі не була варта уваги.

Пробували подивитися на цей маразм зі сторони?
Якщо ні, спробуйте. Іноді це реально цирк абсурду.

До чого я?
Через емоції, его, власні очікування від людей і наше субʼєктивне сприйняття їхніх вчинків ми самі створюємо собі купу непотрібного дискомфорту.

Причому тут дуже тонка межа між «хавати дєрьмо» і «створювати дєрьмо з нічого».

Я тестив різні варіанти.
Змовчати й зробити вигляд, що нічого не сталося? Іноді це мудрість. А іноді - прояв слабкості та зелене світло продовжувати.

Сказати все, як є, прямо в очі? Іноді це вирішує питання за пʼять хвилин. А іноді - створює конфлікт, якого взагалі могло не бути.

То яка правильна формула?

Напевно, її не існує. Але для себе я сформулював її так:

Не приймати рішень і не робити висновків на емоціях.
Не очікувати від людей того, на що вони вам ніколи не погоджувались.
Не шукати неповагу там, де її, можливо, не було.
Не йти на конфлікт там, де питання можна вирішити без нього.
Не множити ворогів через х*йню.

Але водночас - чітко знати власні межі.
І якщо людина свідомо їх переходить - не хавати. Позначити межу.

Бо сила, як на мене, не в тому, щоб конфліктувати з кожним.
І не в тому, щоб усе терпіти.

Сила - розуміти, де ситуація не варта виїденого яйця, а де потрібно проявити силу.

ЛЕГЕНДА