Шось пролітає досить швидко і уйобується хєр зна де, але не далі пари кілометрів від нас. Я підіймаю голову, але пане підполковник, і ухом не моргнув, продовжує навалювати технічні подробиці, без яких "це не дрон, це хуйня якась", а от з ними "буде потужне заєбісь". Неймовірне небо показує неймовірні облака. Я б хотів сказати, що вони такі тільки на родному Донбасі, але це неправда - вони такі над всією країною. У іншій стороні вдруг наростає стрільба. Хтось із колективного піхотного озброєння намагається шось збити. Чи то Молнію блядську, чи то свою Лелеку. Судячи з рідких дострілів вдогонку - нє попалі. Останні капєлькі кави падають з автомата у стаканчик, я намацую в кармані сігарєти і роздумую над тим, що в Києві є ППО, на яке ми всі молимось, а тут є рідки розрахунки зенітних фпв-шок та браунінгі, чи то у МВГ, чи то просто у збройників. Не знаю, навіщо тут взагалі включають сирену. Вона хрипло гуде з невидимого динаміка, і під це завивання ціле місто робить ровно ніхуя. Кафешки жарять, кава капає, корчі проносяться, жінка з малючком йде в парк. Пожила сімейна пара с чорною кудлатою собакою невдоволено чекає, поки зтихне беспокійно-заїбавший звук, щоб продовжити свою неспішну літньо-вечірню бесіду. Хочеться холодного пива, шезлонга та попиздіти "от раньше були машини - їбать, міліоннікі! А не те, шо сєйчас". Сєйчас ми обсуждаємо дрони, задача яких - пролетіти не міліон, а кілька десятків кілометрів, ну і шось вразити. Бесіда перетікає від частот на патчеві антени, і тут же - на мєчти про якійсь сферічний UAV у вакуумі, який швидко літає, точно вражає, і якій (що ще сферічніше) не треба допилювать після отримання. Це точно фантастика. Літо на Донбасі: нагле, сухе, жовте і гучне, і поки я розсматрюю навколишній світ - знову шось вйобує. Вже ближче. Чорна кудлата собака невдоволено гавкає і тягне сімейну пару кудись у сторону вибуху. Їба, рідна, та ти така ж любопитна, як і всі. Могла би - дивилася б з вікна, як шахєди збивають. Місто готується до вечора, коли припинять роботу кафешки і магазини. Війна, правда, не припиниться - їй похєру на комендантську годину, нагле літо і навіть на колективне піхотне озброєння. І на неймовірне небо, що показує неймовірні облака.