Не віриться, що вже минуло 40 років відтоді, як вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС.Мені тоді щойно виповнилося 6 років. Мама сказала, що ми їдемо з тіткою на канікули.З часом я зрозумів, що це були не канікули – це була евакуація від небезпеки, про яку влада тоді цинічно мовчала. Поки система ховала масштаби катастрофи, звітувала, що все під контролем і проводила травневі паради, звичайні люди йшли у жерло радіації, звідки вже не поверталися.Правду про той день ми збираємо досі.Сьогодні своєю історією поділилася Марія Бузарова. Її шлях проліг від самого епіцентру катастрофи до Ірпінської громади.Це чесна розмова про офіцерську честь, шість місяців у Зоні відчуження та силу характеру ліквідаторів.У квітні 1986 року Марія Василівна працювала в Чорнобильському райвідділі міліції, інспектором у справах неповнолітніх. Саме вона разом із колегами організовувала евакуацію дітей у перші дні після аварії. Вона залишалася на службі до жовтня 1986 року, виконуючи завдання у найбільш небезпечний період ліквідації.Після цього випробування Марія Бузарова переїхала до Ірпеня. Продовжила службу в міському відділі міліції, присвятивши роки захисту ірпінців. У 1992 році вийшла у відставку в званні майора, маючи статус ліквідатора 1-ї категорії та відзнаки за бездоганну службу.Сьогодні в Ірпінській громаді живуть сотні ліквідаторів. Ці люди приклад честі й відповідальності.Дякуємо тим, хто й досі поруч із нами. І шануємо пам’ять тих, хто ціною свого здоров'я і життя врятували мільйони.Слава героям-ліквідаторам!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube