😄 Особисте: синдром парфумерної шафиВідкриваю парфумерну шафу.Стоять флакони. Красиві. Дорогі. Майже всі — як нові.Беру один.Не пшикаю.Бо я його вже знаю.У голові він уже на мені: перші ноти, перехід у серце, тепла база, шлейф у просторі. Я вже встигла з ним вийти з дому, повернутися, отримати компліменти і «випадково» запам’ятатися комусь назавжди.Ставлю назад.Беру наступний.Те саме. Інший сюжет, але фінал той самий — я його вже «носила». Щоправда, без участі реальності.Ще один флакон.І ще один.Кожен уже має свою історію. Побачення, вечір, прогулянка, «той самий день». Усе відбулося. Просто в голові.Проблема в тому, що я навіть не встигаю їх використовувати — я їх випереджаю.Уява завжди на крок попереду аромату.Закриваю шафу і ловлю себе на думці:пара сотень флаконів.І дивне відчуття — ніби носити вже нічого. Бо все вже «прожито».Причому не один раз.Це замкнене коло:бачиш флакон → уявляєш аромат → проживаєш його → він стає «знайомим» → хочеться нового.А новий — уже теж десь попереду, у черзі в голові.І найцікавіше, що шафа при цьому навіть не закривається до кінця.Знайомо? 😄😄 — я теж так «ношу» аромати🤦‍♀️ 🤨— шафа велика, а носиться одне й те саме#особисте #парфюмернашафа