Для багатьох людей, які не працюють у модній індустрії, але чують, що хтось у ній працює, це звучить як щось гламурне, класне, високооплачуване та престижне. З одного боку, так. З іншого — модна індустрія є надзвичайно токсичною, жорстокою та егоїстичною сферою.

Вона про візуал, про красу, про одяг, про те, як ти бачиш людей і як тебе сприймають інші. Адже недарма кажуть: зустрічають по одягу. І саме таке сприйняття модної індустрії значною мірою спотворило й затуманило загальне розуміння того, як насправді в ній працювати.

Текст 1Granary — це чергове підтвердження того, наскільки легко ті, хто дуже хоче, прагне й буквально рветься працювати у світі моди, можуть піддатися маніпуляціям через усі ці мотиваційні та бонусні системи у вигляді знижок або подарунків від брендів.

Тобто твоя зарплата, припустимо, — £1500. Для Лондона це ніщо. Зате в тебе є 50% знижки на Dior, Chanel, Gucci чи Balenciaga. І ти будеш намагатися відкладати гроші, щоб дозволити собі ту чи іншу річ. Або ж отримуватимеш подарунки від брендів на Різдво чи Новий рік.

Окей, ніби все класно. Але що людина робитиме з усіма цими речами, якщо її зарплата становить £1500, а їй потрібно орендувати квартиру, купувати їжу та мати гроші на базові потреби?

Я розумію, що ситуації в усіх різні. Для когось працювати за ці гроші — це просто хобі, адже завдяки батькам така людина може жити в комфорті й ходити на роботу заради репутації. Або, у неї є партнер, який підтримує це рішення. І це все окей.

Однак гламуризувати цю індустрію точно не варто.