Як часто ми щиро хочемо для близьких кращого, але своїм «кращим» можемо ненароком зробити їм зовсім не краще.

У 2022 році, після окупації Гостомеля, ми приїхали до Польщі. Віталік пішов у польську школу буквально через два дні після приїзду. Інша країна, інша мова, нове середовище, величезний стрес.

А я тоді переважно бачила його навчання: оцінки, домашні завдання, те, що не зробив, що не виходить і що, як мені здавалося, міг би робити краще. Я контролювала, нагадувала, перевіряла і засмучувалася, коли результат був не таким, як мені хотілося.

А потім Віталік сказав мені: «Мама, я не можу, коли ти постійно мене контролюєш і постійно незадоволена. Давай домовимося: ти мене не контролюєш, а я добре вчуся».

І це стало для мене дуже сильним дзеркалом. Я раптом побачила, що моєї уваги він отримував найбільше саме тоді, коли в нього щось не виходило.

Мені було страшно перестати контролювати, але я погодилася. І почала навмисно помічати інше: коли він сам сів за уроки, коли попросив допомогу, коли щось вийшло, коли отримав хорошу оцінку, коли сам знайшов рішення.

Поступово я побачила, що хорошого там набагато більше, ніж мені здавалося.

А потім він склав іспити восьмого класу з математики, польської та англійської на 86–89 балів зі 100. Польську, яку фактично почав вивчати після переїзду, склав навіть краще за багатьох однокласників.

Для мене це був дуже сильний урок про фокус уваги.

Не про те, що потрібно заплющувати очі на проблеми або вдягати рожеві окуляри. Реальність варто бачити такою, яка вона є. Але навіть у тих самих обставинах ми можемо щодня дивитися на те, що не виходить, чого недостатньо і що нас не влаштовує, а можемо помічати те, що вже працює, що виходить і що хочеться розвивати.

І це стосується не тільки дітей.

Я дивилася на те, що не так у чоловіка, на те, що не робить донька, на те, що мало грошей, на те, що не виходить у роботі. Дивилася на себе через «недостатньо»: недостатньо гарна, недостатньо знаю, недостатньо вмію.

І потім дивувалася, чому саме цього в моєму житті ставало все більше.

Зараз я набагато частіше ловлю себе на цьому моменті: якщо щось мені не подобається, я можу це побачити, визнати і вирішувати. Але мені вже не хочеться щодня годувати це своєю увагою.

Бо увага - це не просто те, на що ми дивимося. Це те, що ми підсилюємо у своєму житті.

Поділіться, як у вас з фокусом уваги

P. S. Фото якраз із 2022 року.