коли я була маленькою, ми вдома часто дивилися музичні канали. це було настільки для мене звично, що я і наодинці включала музичні канали, ставила сіді диски чи включала радіо. і слу-хаа-лаа годинами. в селі іноді від злив обривало дроти, і ми сиділи без світла. пригадую, як я зібрала тоді маленьке радіо-конструктор на батарейках, яке ловило, якщо підняти дріт певним чином і тримати його рукою, "головне аби щось звучало" (?). 🍃якось в селі, коли світло все ж було, я дивилась музичний канал і побачила кліп "Feel Good Inc". мені було років 7, кліп мене трохи налякав, утім я одразу зрозуміла, що це ВОНО — кліп зрезонував зі мною, хоч я поки і не могла пояснити чому. намагалась потім знову виловити "Feel Good Inc" на музичних каналах і малювала по пам'яті. спитала в мами, і вона пояснила, що Gorillaz — віртуальний гурт, якого насправді немає. мене це дуже здивувало — якась містика).🌴довгий час Gorillaz був моїм улюбленим гуртом. на початку десятих я вела зошит, куди перемальовувала персонажів і переписувала тексти пісень Gorillaz з інтернету: дуже раділа, коли вдавалось знайти нову пісню. а на свій день народження я пішла в місцевий лихозвісний торговий центр, простягнула хлопцю в кіоску покоцану флешку зі спіраченим джипєгом, і за тодішніх 50 гривень мені надрукували футболку з Gorillaz! однокласники вже тоді вважали, що я дивна, бо як мінімум не шарила в "ранєткі", але поступово любов до Gorillaz просочилась і до деяких з них. 🌝я досі повертаюсь до Gorillaz і часто переслуховую їхню дискуху — це моя зона комфорту. і вони не перестають радувати! коли вийшов довгоочікуваний альбом Humanz, я слухала Saturn Barz кожен день дорогою до універу)) Тоді це ще перепліталось з Current 93 з якоїсь невідомої причини) 🪐Деймон Албарн, по-суті, з дитинства був для мене прикладом самовираження та роботящості. він — машина. він стільки всього робить, дає голос маловідомим виконавцям у колабах і виражає себе так, як хоче. пригадую, коли 13-річна я вчилась грати на фортепіано (дещо запізно почала і здебільшого самонавчалась), мені було важко, і я думала про нього як про один з прикладів трудящості і продовжувала грати, казала собі, що хочу бути такою ж крутою, як він. звісно, я тоді багато кого ставила собі в приклад, і це та звичка, яку я пронесла через життя — завжди мати приклади великих людей для натхнення і мотивації. ідоли — то одне, а гіганти, на чиї плечі можна спертись, — інше. безмірно вдячна всім своїм гігантам. 🌱багато чого мені стало зрозуміло з досвідом і з прогресом словникового запасу, зокрема в англійській. у Албарна завжди складні тексти, де що не сленг, то маловідомий діалект (лютєйша англо-ямайська суржа). я багато взяла в нього в плані метамодерності та абсурду (хоч і не певна, чи він сам оперує цими поняттями), естетики пластикового острова і ностальгії за світом, бо "Every Planet We Reach is Dead", а люди — "Everyday Robots". 🤖межі між літературою, музикою, фільмами, картинами для мене дуже розмиті. 🌗чотири віртуальні людини (?) та один ірл сумний британець завжди будуть моєю зоною комфорту та ковдрою затишку і приємної меланхолії. а до "ранєток" я ще не доросла, пробачте. 😔✊️#otherart