14 травня. З новим ранком, друзі. Ми прокинулись, ми живі, ми не ушкоджені, ми пережили ще одну страшну ніч. В такі дні важко щось писати, але знаю, що ви чекаєте. Перша повітряна тривога застала нас вчора, коли ми виїжджали з міста. Я купувала овочі, а вся малеча, яка сильно реагує на вибухи та постріли, залишилася в машині. І прямо над нами оце все почалося! Як я бігла! Я так не бігала, мабуть, зі школи, а ще з повними торбами. Продавці, покупці та перехожі не шукали ніякого укриття, всі або йшли по своїх справах, або продовжували купувати та продавати. Щоб не мій звіринець, то я, мабуть, теж продовжувала робити те, що робила. А тут ще й дощ. Дорогою нас доганяла тривога. В одному з магазинів раптом виключилося світло. Хвилини за 2 все знову запрацювало. Касирка нервово дзвонила кудись, щоб пригледіли за дитиною, і більше ніхто нікуди не поспішав, на оголошення ніхто не звертав уваги. Було повне враження, що все вже доведеної до автоматизму, всі сценарії пропрацьовано, де кожен обрав для себе свою роль, яку неквапливо грає а цьому затягнувшомуся серіалі жахів, на який зараз перетворилося наше життя. А потім ця страшна ніч… в нас було відносно тихо, тільки їздили машини весь час вночі і більше я нічого не чула. Перша думка: яке щастя, що я прийняла рішення відкласти всі справи на потім і їхати в село, друга: як там Київ. Як би ми не намагалися, звикнути до цього не можливо. Тож єдина порада: не накручуйте себе, можете допомогти - допомагайте, але не занурюйтесь глибоко в це. Бо всі ці обстріли мирного населення, дітей, старих, немічних, всіх нас, людей без зброї, людей, які не можуть адекватно відповісти, мають дві мети: щось зруйнувати, байдуже що, бо я не бачу логіки ні в одному з тих обʼєктів, в які вони влучають, і залякати, вибити із звичного режиму життя, принизити, примусити сивіти від страху та горя, зʼїхати з глузду. Тому нам потрібно берегти свою голову та свої нерви. Бо це і є масове знищення, доведення до моральної спустошеності. І як би не було боляче і страшно, ми будемо йти далі. Тож не занурюйтесь! І на тлі всього цього як же мерзотно читати про витівки чиновничої братії, як це все огидно, як низько. І от тут точно хочется вже завити від безсилля. Бо не вірю я в жоден наш суд. В жоден. Тому що нормальних, чесних там зжирають і поки оце все лайно не вспливе, поки ми не побачимо те, про що давно здогадувалися, поки ми не приймемо рішення не тільки спостерігати, а й щось робити, не знаю що саме і як, нічого не зміниться. Я колись дуже давно, 18 років назад, працювала рік прес-секретарем міністра. Хто мене знає давно, той мабуть памʼятає. Ми активно рухали зміни, які я бачила на власні очі. А потім прийшла команда людей, не знаю як вони заходили, з якими намірами, хоча здогадувалась. І я бачила, як почався відкат назад. Я вчасно пішла, вірніше мене попросили піти, щоб я не заважала і, навіть, легкі погрози були, а от зачепитися не було за що. І я зрозуміла, що дорожче власної гідності та здоровʼя немає нічого. А це не купиш ні за які гроші. Тож не згадуйте про совість та справедливість. Тому весь час і закликаю; займайтеся собою, своїм здоровʼям, своїми відносинами, стосунками, виховуйте себе, любіть себе, робіть все, щоб зберегти голову, перевіряйте інформацію, нічого не приймайте на віру. І майте мету. Свою. Власну. Далеку. І план, як до неї дійти. Вірте в себе.Сьогодні день зі світлими енергіями, коли ми повинні зрозуміти де наш маяк, в чому наше світло, що саме нас тримає. Хто наша команда, з якою ми йдемо в майбутнє. З ким ми. Зрозуміти, це перше завдання, друге - як це зберегти. А щоб в нас була можливість жити, допомагайте війську. І не тільки словом, хтось ділом, хтось грошима. Усі, хто допомагають, це люди, які дійсно люблять свою країну. Щастя всім!⚓️🧜‍♂️🏝️27 місячний день. 14 травня 03:37➡️03:54 15 травня . 🌘 в Овні. Багато енергії, багато агресії, багато бажань, багато справ можна зрушити з місця. Символ: Корабель. Якір. Нептун. Маяк. Острів. Оаза.