Свобода від себеНайкращий дар, який Ви можете дати оточуючим Вас людей, це звільнити їх від себе.Я постійно нагадую собі дивтись на оточуючих не через призму своїх очікувань/відповідностей/системи цінностей, а, по можливості, просто бачити людиною такою, ким вона являється.Ми підсвідомо натягуємо на поведінку оточуючих свої власні сценарії: хтось повинен був нас зрозуміти, хтось мав допомоги, хтось мав не заважати, і тдМав, мав, мав..Баг сприйняття людей «через себе» зʼявляється у нас через те, що зазвичай ми взаємодіємо не з людною безпосередньо, а з її образом в нашій голові та очікуваннями на неї і її дії, які, людина, чомусь обовʼязково мала зробити.Саме тому ми безперервно намагаємося вписати її у свій внутрішній шаблон очікувань через призму: «а от так би зробив я»І, як наслідок, ми рідко сприймаємо інших обʼєктивно, а лише безперервно їх інтерпритуємо. Їх поведінку/думки/наміри.І ось план-факт очікувань не бʼється і починаються розчарування, роздратування та інші «роз». І, як наслідок, втрата близькості.А шо робить?Звільнити інших від своїх проєкцій, ярликів, вимог і роздутих ідеальних стандартів щоб нарешті, дозволити оточуючим бути самими-собою. Ви просто перестаєте вимагати, виправляти, виховувати і вираховувати-прораховувати наміри і думки інших.Це означає розпрощатись маніакальною тягою до бажання контролювати все і всіх довкола, по сценарію «а має бути так», дозволивши реальності просто бути.Колись класік Лесь Подеревлянський сказав легендарне:«Отьєбітесь от нас»Так ось, це сакральне отьє**тись породжує легкість у стосунках, а легкість народжує справжню близькість, тому що поруч із тобою людина (можливо) вперше може бути собою справжньою. Відсутність необхідності пінгувати всіх на відповідність свого «золотого стандарта очікувань» для підтвердження свого ж «я». - це і є свобода від себе.Напевно, саме в цей момент і зʼявляється справжня присутність, прийняття, кохання.