Чому твій внутрішній стан тебе найобує обманює☝️ Популярна психологія вчить нас, сучасних людей, безкінечно прислухатися до так званого «внутрішнього стану» і, як наслідок, постійно пінгувати себе на предмет наявності або відсутності «ресурсу».А життя дорослої людини - це безкінечний коктейль зі стресняка, обов’язків, обіцянок, відповідальності та робочого геморою до колін з мультиплікатором на амбіції, нереалізований потенціал і лютим бажанням забезпечити своє життя та близьких.✌️ Тому безкінечно радий за всіх інстаграм-дів, життя яких нагадує видачу Пінтереста по запиту «олд маней», які можуть своєчасно прикладати до свого «внутрішнього стану», як подорожник, спа-дні, ретріти, медитації, обкладинки романів на лазурних пляжах і походи до психолога за графіком.В той же час люди, наслухавшись-начитавшись історій про «внутрішні стани», плюсують собі ще одну компульсивно-депресивну настройку і шукають з мікроскопом 🔬 той самий ресурс, якого зазвичай просто немає.🤟 І от, ресурсу немає, а бажання вилізти комусь на ручки - дуже навіть є, плюс є обов’язки /потреби/амбіції.ТомуРесурс важливий, але дуже рідко доступний у канві життя дорослої / зайнятої / потрібної людини.Шо робить?Даю сформульовану (для себе) відповідь:Замість того щоб безкінечно самодіагностувати свої «внутрішні стани», набагато важливіша навичка - діяти за відсутності ресурсу, а не постійно чекати, поки він відновиться.Бо мій внутрішній стан показує, що я хочу не на роботу/тренування/переговори/крижану ванну, а, як мінімум, у паб, і не ось це ось усе.У такі моменти я завжди нагадую собі, що я не батарейка, яка розряджена 🪫 або заряджена 🔋, а генератор, який виробляє енергію для себе й інших ⚡️.Насамкінець: стійкість = не коли тобі завжди добре, а коли ти вмієш витримувати й діяти, навіть коли тобі погано.