Від кінолога до вибухотехніка: історія поліцейського Луганщини

Розмінування Харківщини, робота на місцях ворожих обстрілів, допомога людям, які опинилися під завалами, та виконання завдань на об’єктах критичної інфраструктури під атаками противника — таким є службовий досвід 28-річного старшого лейтенанта поліції Луганщини на псевдо Кінолог.

Понад чотири роки він працює вибухотехніком, хоча свій професійний шлях у поліції розпочинав зовсім в іншій сфері.

Його служба в поліції розпочалася у кінологічному підрозділі, а з початком повномасштабної війни він опанував спеціальність вибухотехніка. Саме тоді й з’явилося його псевдо Кінолог — на згадку про початок професійного шляху.

Водночас набуті під час роботи навички та витримка стали йому в пригоді на новому місці.

«Коли розпочалася повномасштабна війна, я зрозумів, що не можу просто залишатися осторонь. Хотів навчитися тому, що сьогодні найбільше потрібно людям. Так я став вибухотехніком», — згадує поліцейський.

Сьогодні він у складі вибухотехнічної служби ГУНП у Луганській області виконує завдання на Харківському напрямку: виїжджає на місця обстрілів, виявляє та знешкоджує вибухонебезпечні предмети, проводить розмінування територій.

У лютому 2024 року Куп’янськ зазнав потужного ворожого авіаційного обстрілу. Під час огляду місця ураження вибухотехніки виявили під завалами літню жінку. Її деблокували та надали домедичну допомогу до приїзду медиків.

«Коли приїжджаєш на місце обстрілу, ніколи не знаєш, що побачиш. Але знаєш одне: якщо там є люди, їм потрібно допомогти. І ти маєш зробити все, що від тебе залежить», — говорить Кінолог.

У січні 2026 року Кінолог у складі групи вибухотехніків проводив розмінування газопроводу, який забезпечує природним газом прифронтові населені пункти.

Роботи вирішили продовжити і при атаці противника із застосуванням баражувальних боєприпасів на базі fpv-дронів. Попри небезпеку, група виконала поставлене завдання.

Кінолог хоче, щоб після завершення війни вибухотехнікам більше не доводилося працювати через бойові дії, а люди могли безпечно повертатися до своїх міст і сіл:
«Я вірю, що дочекаюся дня, коли ми зможемо сказати: тут безпечно. Коли люди повернуться додому, а наша робота буде потрібна вже не через війну».