Сьогодні подзвонили хлопці.- В нас два 200 - хриплим голосом каже Серега. Я ковтаю свій біль та мовчу. - Ми евакуювали одного полеглого, він пролежав… У морзі Хирург знайшов у грудної клітини шеврон. Зʼясували, хто він, набрали родичів.- Він в полоні!!! Ідіть нахуй!! - та кинули слухавку. Не вірять. Не хочуть вірити.Молодий комроти з гордістю показує мені, як вони облаштували побут на новій хаті, як зробили собі навіть гарячу воду та душевну кабінку. -Люба, дивиться! Ось тут насос качає воду, через ту шлангочку вона гріється у цієї штуки, а вже потім потрапляє через усю шлангочку до душу. Це ми самі зробили. І душевну кабінку теж. - А це наш наземний дрон. На гусенях, бачите? Для підвозу провізії та бк на позиції. Ми його самі купили. 6 тисяч долярів, скинулись з пацанами. Ну його ще дошаманити треба, тільки нема кому. Немає рук. В мене хлопці на позиціях сидять, їх мінять нема ким…- Давайте щось до чаю! Бутіков зараз зробимо. Ми вам подарунок приготували!- Люба, тримайтесь будь ласка! Ви так потрібні хлопцям. Дякую за все, що робите! Я знаю, як це важливо. В мене два сини на фронті загинули… - читаю я повідомлення від незнайомої мені жінки. - Принципово замовляю українське! Підберіть мені будь ласка щось на корпоративні подарунки - робить замовлення дівчина, яка зараз живе та працює в Швейцарії. - Дівчата, мені терміново треба сітки!! Багато, для арти - вмовляю я.- Любочка, в нас черга. Але будемо робити навіть вночі. Почекай трішечки. Пишу це під мерзенні звуки шахедів та вибухи з міста- героя Харкова. Пане Президенте, про яке обʼєднання закликаєте нас ви? Ми давно обʼєднані, допомагаємо один одному, підтримуємо, єднаємось. Жебракуємо, купляємо, відвозимо. Витрачаємо на допомогу останні гроші та сили. До якого обʼєднання ви нас призиваєте, пан президент? Які срачі ви пропонуєте припинити? Де відрубані руки?Як ся мають ваші свінарчуки?