Яна про Літературу 🫡 | Вирішила витягнути себе з нечитуна й прочитати просту книжку. Обрала п...

Вирішила витягнути себе з нечитуна й прочитати просту книжку. Обрала першу частину циклу «Бріджертони» під назвою «Герцог і я». Від сюжету я не очікувала нічого надзвичайного, знаючи всі стандартні сюжетні тропи такої історії наперед. Герої зустрічаються ➡️заперечують почуття одне до одного ➡️врешті визнають їх ➡️долають якусь перешкоду на шляху до кохання ➡️живуть довго й щасливо. Та хто ж знав, що перешкодою у цьому романі авторка обере репродуктивне насильство жінки над чоловіком. Далі будуть спойлери.Через певний ланцюжок подій Дафна і Саймон мають одружитися. Саймон попереджає, що не може мати дітей, не вдаючись у деталі. Дафна погоджується на такі умови. Врешті Саймон у шлюбі розкривається й розповідає складну, травматичну історію свого дитинства, яка і є серйозною причиною для нього не обзаводитися потомством. Однак Дафна вирішує, що може зробити такий вибір за чоловіка — і спокушає чоловіка, коли той п’яний і ледве керує власним тілом. Користуючись ситуацією, Дафна доводить справу до кінця, не даючи герцогу шансу скористатися перерваним статевим актом. У наступному ж розділі авторка поспішає пом’якшити ситуацію. Читачів намагаються переконати, що герцог і сам хотів кохатися (звісно, це ж одне й те саме з рішенням стати батьком), а Дафна просто розгубилася у пориві пристрасті. Та все було не так: дівчина свідомо скористалась станом герцога, аби затягнути у батьківство проти його волі. Що ж відбувається після цього інциденту? Після деякого відчуження герцог такий (не пряма мова, якщо що): «Ну я злюсь не на вчинок Дафни, а злюсь на те, що ця ситуація мене змусила відчувати себе таким же безпорадним, як в дитинстві». Але ж Дафна свідомо створила цю ситуацію. Вивідавши у покоївки інформацію про його болісне дитинство, дівчина по суті скористалась цим, вдаривши у найбільш вразливу точку і обравши найбільш вразливий момент. Знаю, що можу почути. «Сюжет цієї книги розгортався в епоху Регентства, ніхто не мислив тоді такими категоріями», — але ж авторка видала це в 2000 році. Потім ще й роман перевидавався безліч разів у незміненій версії. Згодом ще й екранізувався! Якби ситуація була зворотньою — і чоловік змусив би жінку завагітніти — навряд продовження їхнього шлюбу вважалось би щасливим фіналом. Хочеться розробити сюжет з темою потомства? Немає питань. Можна розробити конфлікт, зав’язаний на тому, що і Дафна, і Саймон хочуть дітей, але довго не можуть їх завести. Або ж Дафна, наприклад, єдина зі свого супер-плідного сімейства має проблеми з репродуктивним здоров’ям і читачам дають це зрозуміти у логічний спосіб для контексту епохи. Або ж вони хочуть побути якийсь час родиною лише з двох, а леді Віслдаун (і столична знать) кепкує з чергового року без дітей у новоутвореному сімействі. Або ж Дафна, покидаючи численних Бріджертонів, усвідомлює, що мрія про велику родину їй була нав’язана — і дівчині вистачить двох — трьох діточок. Як на мене, варіантів безліч. То чому обирати чи не найгірший з можливих?Коротше кажучи, я обурена. Важко було вболівати за пару, де один партнер змушує іншого плодитися в терміновому порядку, ніби від цього залежить доля цілої земної кулі.