Яна про Літературу 🫡 | Літо добігло кінця. Я прочитала 15 книжок. Не надто багато. Та я приді...

👀 Літо добігло кінця. Я прочитала 15 книжок. Не надто багато. Та я приділила час книжкам, які відкладала. І дуже цьому рада. Тепер про найкраще. А в кінці — мій знімок літньої пори до посту про фотографію. 1) «Війна та геноцид. Коротка історія Голокосту» Берґен Доріс Л. Після цієї книги ви точно зрозумієте, як Гітлеру вдалося затягнути німців у це божевілля. Диктатору не потрібна була велика кількість фанатиків. Тоталітарна машина значно більше потребувала людської байдужості до зла. 2) «Спомини» Йосипа Гірняка. Від актора театру «Березіль» — артефакт доби, у яку люди мусили платити кров’ю за любов до вільного мистецтва. Розділ про Остапа Вишню й дружбу з ним перевідкрив мені цю постать заново. Геніальний текст. 3) «Любощі» Томаша Вісліча. Деконструкція понять «кохання», «шлюб» і «секс» у добу Речі Посполитої XVII–XVIII століть. Це не просто етнографічне дослідження з фіксацією фактів і явищ, а глибока рефлексія про історичні підходи та засадниче у погляді на буття. Феноменально. Хочу прочитати таке про український контекст. 4) «Те, що видно звідси» Маріани Лекі. Секрет чар цієї химерної книжки про німецьке село не піддається розгадці. Однак це було дуже добре й щемке читання. Тужливе, а водночас пронизане сонячним сяйвом і любов’ю до життя в усій його божевільності. Була у німецькому зоопарку і серед підписів на вольєрах побачила славнозвісного окапі з книжки. Та він певно спав. 5) «Гра в перевдягання» Артема Чеха. Після «Точки нуль» ця книга відчувається як зустріч з давніми знайомими, коли ви дивитесь одне на одного й розумієте, наскільки ж похмурою стала реальність. Та раджу. Чех пише про війну так, як не вміє ніхто.