За розповіддю французького військового та мемуариста Франсуа де Бассомп’єра, приблизно у шістнадцятирічному віці Габріель була фактично продана власною матір’ю королю Генріху III за шість тисяч екю. Причому, якщо вірити цій історії, посередник угоди встиг привласнити дві тисячі з них, що, погодьтеся, досить непогана комісія за організацію знайомства.

Щоправда, з королем нічого не склалося, оскільки дівчина йому нібито не сподобалася, а за однією з версій, навіть нагадувала його дружину Луїзу Лотаринзьку, до якої Генріх начебто не відчував особливого потягу. Наскільки ця історія відповідає дійсності, сказати складно, адже походить вона з мемуарної традиції, а не з документів про якусь конкретну угоду, проте сам факт її існування досить добре характеризує звичаї та репутацію французького двору того часу.

Подальше особисте життя Габріель, якщо вірити придворним переказам, теж було доволі насиченим, оскільки серед її коханців називали багатого італійського фінансиста Себастьяна Замета, представників родини Гізів, герцога де Лонгвіля, Роже де Бельгарда та кількох менш відомих дворян. Значна частина цих відомостей походить із пізніших розповідей, зокрема зі збірки придворних історій Тальмана де Рео, який народився вже після смерті Габріель, тож сприймати їх як документально підтверджений перелік її коханців було б необачно.

Проте у 1590 році в житті Габріель з’явився чоловік, знайомство з яким визначило всю її подальшу долю. Ним був Генріх Наваррський, майбутній Генріх IV, який на той момент уже вважався законним спадкоємцем французького престолу, але ще мусив виборювати владу в умовах релігійних війн.

За найпопулярнішою версією, представив Габріель королю саме Роже де Бельгард, який на той час був її коханцем, і цим припустився досить прикрої помилки, оскільки Генріх вирішив, що дівчина подобається йому значно більше, ніж її попередньому кавалеру. А враховуючи різницю в становищі між королем і придворним, можливостей заперечувати проти такого розвитку подій у Бельгарда було не надто багато.

Приблизно з 1592 року Габріель стала постійною фавориткою Генріха, хоча для дотримання пристойностей її видали заміж за Ніколя д’Амерваля, сеньйора де Ліанкура. Зрозуміло, що цей шлюб не заважав її стосункам із королем, а коли виникла потреба, у 1594 році його анулювали.

Поступово Габріель перетворилася зі звичайної королівської коханки на одну з найвпливовіших жінок Франції, оскільки Генріх не лише проводив із нею значну частину свого часу, але й довіряв їй політичні питання, прислухався до її думки та дозволяв впливати на призначення й придворні справи.

Їй також приписували певну роль у рішенні Генріха перейти в католицизм, хоча пояснювати настільки важливий політичний крок виключно впливом коханки було б очевидним перебільшенням. Генріх чудово розумів, що протестантові буде надзвичайно складно втримати французький престол у переважно католицькій країні, тому його навернення 1593 року було передусім політичним рішенням, яке відкрило шлях до коронації та поступового примирення з противниками.

У червні 1594 року Габріель народила Генріху сина Сезара, якого наступного року король офіційно визнав своїм, а згодом надав йому титул герцога Вандомського. У березні 1596 року народилася дочка Катерина-Генрієтта, названа на честь сестри короля Катерини де Бурбон, яка підтримувала близькі стосунки з Габріель, а в 1598 році з’явився ще один син, Александр.

Сама Габріель отримала титули маркізи де Монсо, герцогині де Бофор та герцогині д’Етамп, мала значні статки, власний двір і становище, яке дедалі менше нагадувало статус звичайної фаворитки. Більше того, Генріх відкрито демонстрував намір зробити її своєю законною дружиною, що створювало досить цікаву ситуацію, оскільки король усе ще перебував у шлюбі з Маргаритою Валуа.

Щоправда, цей шлюб давно існував лише формально, подружжя жило окремо, а законних дітей не мало, тому Генріх домагався його анулювання, після чого планував одружитися з Габріель.