Після того, як Франція у 1940 році фактично капітулювала перед нацистською Німеччиною, головний союзник Франції – Британія – був дуже занепокоєний тим, що французький флот, один з найкращих в світі, потрапить у руки німців.

Британці провели операцію «Катапульта» – прямий напад на кораблі союзної Франції. Десь це була спроба повноцінного захоплення кораблів в портах, як у Портсмуті, десь перемовини і роззброєння, як у Олександрії, а десь повноцінний і кривавий морський бій, як у алжирському Мерс-ель-Кебірі, де від вогню союзників загинуло більше тисячі французьких моряків.

Операція пройшла не надто успішно як з військової точки зору, так і з політичної. Більшість кораблів французів вціліли. А самі французи, особливо флот, почали бачити у британцях ворогів не менших, ніж німці. Дипломатичну кризу і недовіру між французами та англійцями повноцінно не вдалося подолати до кінця війни. Наслідки були важкими і вагомими.

Наказ про атаку і операцію був виданий офіційно. Рішення приймав премʼєр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль. Частина офіцерів були проти атаки, і сам факт нападу на союзників окремо розглядався в палаті лордів вже після війни.

Атака на союзників ніколи не має честі. Але у цьому конкретному випадку накази були віддані письмово і офіційно, підписи проставлені, відповідальні відомі і прапори підняті. Ніхто з британців не ховався від відповідальності.

Зараз хтось у США дихає, розмовляє і живе, знаючі, що він міг попередити нас про російську атаку і не зробив цього.

Але США мовчить.

У Деснянському районі загинула як мінімум одна людина, яка могла би жити.