Винахід бронзи був одним із ключових моментів у розвитку людства, і греки, не маючи знання хімії чи геології, інтуїтивно намагалися освятити цей прорив міфом, і ключову роль тут відіграє Кібела. Її культ зародився у Фрігії, але пізніше глибоко інтегрувався в еллінський світ. У грецькому й малоазійському міфологічному просторі Кібела постає як велика богиня-матір, первинна сила природи, уособлення самої землі, гір, родючості та тваринного інстинкту життя, вона джерело всього, джерело самої матерії всесвіту.  Кібелу ніхто не народжував, бо вона сама є матірʼю всього існуючого, в тому числі богів. І коли вона народжувала Зевса на горі Іда, під час родових перейми вона встромила пальці в землю, і так на світ зʼявилось десять дактилів - пʼять жіночих з лівої руки і пʼять чоловічих з правої. Саме дактіли винайшли обробку металів - спочатку міді, потім бронзи, а згодом і заліза, і це не дивно, бо трьох з них зовуть Кельміс (буквально, плавити), Дамнаменів (оковувати) та Акмон (ковадло). Вони першими почали кувати бронзові знаряддя, виготовляти зброю, відкрили силу плавлення руди - таємницю, яка сполучає землю (метал) і вогонь (ковальський горн). Саме дактіли відкривають людям таємницю вогню, металу та ремесла. Більше лютого - за деякими міфами саме вони навчають Гефеста ковальському ремеслу. Окрім того дактіли з Фригії винайшли «ефесські письмена», що давали чудову силу тому хто носив їх, та музичний ритм. Таким чином, Кібела - не лише прародителька життя, а й - покровителька технології, що виходить із її нутра: руда, як частина її тіла, бронза - як результат містичної трансформації. У цій міфології обробка металів - не просто ремесло, а ритуальний акт, у якому людство вступає в союз із божественним: перетворює матерію на впорядковану форму - меч, сокиру, дзеркало. Кожна плавка — це повторення космогонічного акту, де форма народжується з хаосу. Саме тому бронзова доба у грецькому уявленні - це священна доба, доба героїв, яких викували боги, які носили бронзові обладунки, створені на межі людського і надлюдського. На відміну від залізної доби, яку Гесіод назве «веком праці і скорботи», коли ремесло стало буденним, а боги відступили, бронза - це пам’ять про епоху, де технологія мала душу, де меч був більше, ніж знаряддя - він був частиною священного дійства. І от тепер розуміючи міфологічний фон, буде простіше зрозуміти ті чи інші вчинки, звичаї та традиції народів бронзового віку, про які ми будемо говорити. Так, фактично це все був лише вступ :)