Ми ніколи не прощаємось.Ми тиснемо одне одному руки, ділимося цигарками, травимо одне одного чия черга варити каву, хто «зашарився», і хто косить від війни бо в нього поранення.В нас жорсткі жарти, ми не жаліємо нікого, бо не жаліємо себе. Ми та сама затичка в кожні дірці, але ми Морська Піхота, і ми пишаємось цим, хоч це не дає для нас ніяких прівілей, крім як піти першими на штурм чергового села, чи відбиття позицій. Тільки в нас фраза «ти що - контужений?» звучить як жарт, бо всі контужені не по одному разу, і для нас це смішно. Чому? Щоб зрозуміти цей жарт, вам треба пройти наш шлях, хоча я б цього особисто і не радив би. Ми не зручні, ми нарвані, для нас не має ні прівілеїв, ні посад, не має іншого авторитету ніж той що ти здобув в бою. Нас не люблять за те що де ми, там війна. Ми як перший вершник апокаліпсису. Але. Так ми втрачаємо кращих з людей. Ми втрачаємо морпіхів. Ми втрачаємо тих хто знаходить в собі сміливість йти крізь вогонь в прямому сенсі цього слова і тих хто знав куди він йшов. Ми втрачаємо тих, хто потрапив до нас не за велінням душі, а за розподілом військкомату, але встиг стати морпіхом. Як я і казав - ми Морська Піхота Збройних Сил України. Ми злобні, ми жорсткі і ми незручні. Але ми саме ті, кого ви сподіваєтесь бачити поруч коли все погано, і небо падає на землю. Бо Морська Піхота, не звикла нікому, нічого прощати. Зі святом вільні! Честь та памʼять загиблими.