[4/4]А, по-друге, для справжньої «кілзони» в армії треба переоцінити якість тієї продукції, що постачається, й збільшити виробництво оптоволокна, тому що противник використовує його в значно більших кількостях й цим випиває з нас багато крові. Є гостра потреба в засобах ураження (і розвідки), більш стійких до негоди. Це могла б бути артилерія, проте залежність в її поставках від західних партнерів буде ще довго тримати дефіцит. Окремо є потреба в чомусь важкому, що могло б замінити удари тактичної авіації. Цим міг би стати FP-2, але бачу, що він працює більше на оперативний рівень. Що «кілзонити», якщо противник засів в мережі близько розташованих укриттів, між якими швидко переміщається та які вкрай важко повністю знищити?Не секрет й те, що за часи незалежності українську армію свідомо й несвідомо знищували, зробивши службу непривабливою та сформувавши дуже слабкий кадровий корпус. Ми не можемо дозволити собі чекати, поки кадри оновляться самостійно – цивільні органи влади мають стати фарватером змін, запустивши заново військову освіту для підготовки кадрів нової генерації, забезпечити обмін досвідом між підрозділами, впроваджувати вдалі тактичні рішення та організаційні практики й викорінювати невдалі. Має аналізуватися інформація про те, які рішення приймаються командуванням на оперативному рівні, як вони виконуються й за яких причин зазнають невдачі.Попри все для противника також не все гладко. Така екстенсивна для його людського та майнового ресурсів тактика вичерпує потенціал. «Левада-Центр» демонструє доволі швидке падіння привабливості військової служби в РФ, а потік добровольців давно вийшов на плато, не дивлячись на зростання грошової винагороди. Все більш розгортаються й дають результати українські дальні засоби ураження. Тим часом економіка РФ стрімко скорочується, а з нею вперше від початку війни почали скорочуватися й оборонні витрати та виплати російським добровольцям. Це в свою чергу розгорне тренд на збільшення боєздатності ЗС РФ вже до 4-ї річниці повномасштабного вторгнення за рахунок вичерпання запасів, зменшення оборонного замовлення та стрімкого падіння кількості добровольців. «Золоту добу» мобілізації, коли служба в армії ще була популярна, росіяни пропустили, й хвилю дезертирства з неї варто очікувати вже після двох кварталів від моменту, коли росіяни наважаться її оголосити.Російський колос почав тріщати. Наша ціль – вистояти. Вже протягом наступного року дихати стане легше, а за два роки ми знову відчуємо, що є порох в порохівницях. Відкритим залишається питання, чи страх українського політичного керівництва перед «непопулярними рішеннями» не розгорне цей тренд в той бік історії, де українців масово розстрілюють на вулицях їх ще донедавна мирних міст, бо держава побоялась мобілізувати достатньо бійців для їх же захисту й полінувалась провести якусь більш вдумливу політику щодо розвитку Збройних Сил.