Літературний

Guardian склали новий список 100 найкращих романів усіх часів. Таке часом робиться, і це завжди цікаво.Як зауважує Стівен Кінг, укласти список найвидатніших романів усіх часів — завдання неможливе. Кінг — лише один із понад 170 романістів, критиків і науковців, яких Guardian попросив назвати свої топ-10 книжок, розташувавши їх за пріоритетністю. На основі цих списків і склали загальний топ-100. Але, як зазначив сам Кінг, десяти книжок «замало!». У його списку, як він із жалем визнає, «немає жодного Дікенса»; йому хотілося б знайти місце для «Девіда Копперфілда» чи «Олівера Твіста». У пояснювальному тексті також йдеться, що, можливо, такий список ще ніколи не був настільки потрібним. Скорочення тривалості уваги, екрани, Netflix — хоч би що ми звинувачували, читання заради задоволення занепадає. Половина дорослих у Великій Британії каже, що ніколи не читає, а рівень читання серед дітей і молоді — найнижчий за останні 20 років. Жоден список не може бути об’єктивним, але завжди цікавий.Найпомітніша відмінність цього списку від попередніх — збільшення кількості письменниць: 36 зі 100, порівняно з 21 у 2015 році та мізерними 16 у 2003-му. У топ-10 обох попередніх списків були лише «Емма» Джейн Остін і «Франкенштайн» Мері Шеллі. Перше місце посів «Міддлмарч» Джордж Еліот — величезний роман про любов, віру, дружбу, зраду, науку, політику, мораль і владу. (У нас, здається, досі не перекладений?, апдейт: видали Фоліо)Вірджинія Вулф назвала його «одним із небагатьох англійських романів, написаних для дорослих людей». Так, він не такий очевидно пристрасний, як «Буремний перевал» — №20 у цьому списку, і навряд чи колись матиме саундтрек від Charli xcx. І не такий веселий, як «Гордість і упередження» — №9. Але тут є все людське життя. Роман Тоні Моррісон «Кохана» 1987 року посів друге місце. Також у списку є «Білі зуби» Зеді Сміт, «Бог дрібниць» Арундаті Рой та «Оповідь служниці» Маргарет Етвуд. Із п’ятьма романами у списку Вірджинія Вулф стала авторкою, за яку голосували найчастіше, вона випередила навіть Джейн Остін і Чарльза Дікенса, у яких по чотири книжки. Також у списку є Хан Канг — перша корейська письменниця, відзначена Нобелівською премією, — зі своїм тривожним романом «Вегетаріанка».Щодо змін ще відзначають:Як і з усіма преміальними списками, справжнє задоволення — помічати, кого в них немає. Особливо впадає в око відсутність великих літературних звірів, які домінували в американському літературному ландшафті другої половини ХХ століття: Нормана Мейлера, Джона Апдайка, Філіпа Рота — і їхніх британських спадкоємців. Можливо, це відображає певний пост-#MeToo дискомфорт щодо масштабної об’єктивації жінок у цих текстах, хай навіть проза там часто блискуча.Втім, морально суперечлива «Лоліта» Володимира Набокова — роман, який давно вважають вершиною англомовного стилю, — у списку лишилася. Пережила вона навіть токсичне схвалення Джеффрі Епштейна, який, можемо сміливо припустити, просто не вловив її темних іроній. З іншої сторони є зміни, які не відбулися. У списку багато росіян: крім Набокова, там і Толстой, і Достоєвський, і Булгаков.Усі цитати звідси.

Можливо, ви вже бачили, що Hachette скасував американський реліз горору "Shy Girl" Мії Баллард через підозру в використанні штучного інтелекту.Книга вийшла як самвидав, набрала аудиторію, Hachette підхопили і уклали контракт. Але в соцмережах вказали на епізоди, які потенційно написав ШІ. І книжку зняли з продажу.Авторка каже, що винен редактор-фрилансер🌚Мене в усьому цьому цікавить не ШІ. Я ШІ-оптимістка і вважаю, що це просто чергова революція інструментів зі своїми плюсами і проблемами для будь-якої індустрії. В питанні книжок мене турбує оце розмивання довіри між авторами і читачами - про це пише і NYT. Способу на 100% відрізнити фікшн, в якому є ШІ, і фікшн, в якому нема, не існує. Жодні AI-checkers не працюють так як треба. Тому чим більше ростиме параноя в пошуку ШІ в книжках, тим більше буде недовіри, необгрунтованих звинувачень і потреби авторів доводити, що вони написали щось самостійно. Але, думаю, з цим кейсом видавнича сфйера вловила сигнал, що якісь рішення та й мають назріти

Бонні Гармус, авторка «Уроків хімії», анонсувала нову книжку. Я ще до першої не дійшла, але опис цієї подобається:Batter Gray is worried about his future. Even when he was 11, his classmates seemed to have settled on a goal: doctor, lawyer, broker, engineer. Good jobs that automatically command respect and security. Now Batter is in his early 20s, living in New York City, and he wants something different; something that alienates some people and bores most. Poetry. And yet – to him and exactly 39 editors at a company called Peck & Peck – poetry not only represents the power of humanity, but holds the key to its survival. Batter was named after his mother’s dog, who seemed to have achieved more in his short years on earth than he ever will. But as an identical twin who lost his brother at birth, Batter finds himself confronted by the everyday dualities that make up life: right vs. wrong, truth vs. lies, rejection vs. acceptance. It is almost as if his dead brother is a reminder: there are always two sides to every story. No, wait. Make that three

Цього тижня виходить останній роман Джуліана Барнза — “Departure(s)”. Назва досить символічна, бо — сьогодні іменинник — 80-літній автор оголосив, що не писатиме більше художніх книг:"You get a sense of having played your tunes” Захоплююсь людьми, які відчувають момент, аби зупинитись.Новий роман “Departure(s)” — це “класичний Барнз”, де реальність та вигадки переплітаються. Текст про історію кохання, яка зароджується в студентські роки, а розвивається пізніше. Автор натякає, що роман частково автобіографічний.Джуліан Барнз — один із найвпливовіших британських письменників. - За понад 40 років письменницької кар’єри він опублікував 14 романів (3 з яких екранізували). - Його роботи перекладені на 50 мов, а сумарний наклад складає понад 10 млн копій. - Роман “Відчуття закінчення” у 2011 виграв Букера (екранізований - трейлер; українською виданий у Темпорі, книга в наявності).У 1983 році Барнза включили до списку «20 найкращих молодих британських романістів», укладеного журналом Granta. Список містив двадцять письменників до 40 років, яких вважали майбутнім британської літератури, і напрочуд точно передбачив літературний канон кінця ХХ – початку ХХІ століття.Барнс хворіє на рак, але каже, що зараз — це просто частина його життя. Письменник планує продовжити писати, але в журналістиці та літературній критиці.Фото: BBC/Roxanne Panthaki

Давно і довго читаю Індію Найт на Substack. Обожнюю її публікації, а от до її нової книжки «Home» була доволі байдужа — до сьогоднішнього дня.Найт поширила безкоштовний уривок-інтро, і у мене, по-перше, йокнуло, що мені це треба. По-друге, я зрозуміла, що ніколи не читала нічого подібного — про те, як облаштувати свій дім не з точки зору інтер’єру, а з точки зору well-being і затишного, реального життя.Ділюся всім уривком і окремою його частинкою:People badly underestimate how much stuff a house needs to feel like a home. Stuff builds nests. Stuff is so important, so meaningful (we’ll get to this), and I am deeply mistrustful of a home without stuff. Nine times out of ten, reading an interiors magazine and marvelling at the beauty of this or that impeccably styled house, I’ll eventually think, ‘But where’s your stuff, you absolute weirdo? Why don’t you have any stuff ?’ And then I’ll go right off the beautiful house, because it’s not a home. It evokes no feelings other than fleeting low-level envy. І ще трошки: I’m interested in design, of course. I love design – but not too much of it. I think that very often design is the enemy of charm, and I’m Team Charm. Буду, думаю, замовляти собі після релізу одразу)

Книжка, яка починалась як фанфік по Гаррі Поттеру, стала найочікуванішим дебютом в Penguin цього року — а там, на секундочку, 1040 сторінок🤏Це все про Сен Лін Ю і її «Alchemised» — за останні дні вже бачила мільйон згадок про реліз в усіх книжкових і некнижкових джерелах. І хоч починалось це як Драміона + Оповідь служниці, авторка переписала все заради того, щоб видати це як оригінальну роботу зі своїм світом і логікою.Я не знаю, коли дійду до покупки, але мені здається, це класний кейс — можна детальніше почитати на The Guardian👏А ще зрезонував цей коментар:The conflation of fantasy subgenres has parallels with the narrow cultural view of fanfiction, often exclusively associated with smut. People “tend to take the most scandalous, the most salacious thing about it and then run with that”, or they will see it as “really derisible”, accusing fanfiction writers of not having original ideas, says Sen. The author notes that Greek retellings – books such as Circe, The Silence of the Girls and The Song of Achilles – which have become so popular in recent years aren’t criticised for being unoriginal, despite relying on the same principle as fanfiction. “The inconsistency is funny to me.”

Деякий час думаю про нову книжку Елізабет Ґілберт. Вона важлива для мене письменниця, я хотіла б уміти розповідати історії так, як вона. Завжди цікавила її межа відвертості. Попри те, що Ґілберт пише неймовірну художку, популярність їй принесли саме мемуари.Її нова книжка — All the Way to the River: Love, Loss, Liberation («Аж до річки: кохання, втрата, визволення») — зовсім не та історія, що «Їсти, молитися, кохати». У 2016 році Ґілберт розлучилася зі своїм другим чоловіком, про якого писала у двох книжках, і публічно оголосила, що закохана у свою найкращу подругу Раю Еліас. Саме тоді у Еліас діагностували рак печінки та підшлункової. Вони були разом до самої смерті Раї у 2018 році.Книжка розповідає про їхні стосунки — сповнені кохання, темряви й залежності. Після діагнозу Еліас, яка багато років утримувалася від наркотиків, повернулася до морфію, вікодину, марихуани, фентанілу й кокаїну, який купувала Ґілберт.Письменниця пише і про власну залежність, не тільки від алкоголю чи наркотиків, а й від кохання. Вона багато говорить про систему 12 кроків, а нині вона твереза й тримає целібат. Найбільше обговорюють епізод, коли Ґілберт планувала вбити свою кохану. Вона хотіла підмінити морфій на снодійне, а потім наклеїти на тіло Еліас пластирі з фентанілом. Озираючись назад, Ґілберт досі не може повірити, наскільки близько була до цього.«Я ж та приємна леді, що написала «Їсти, молитися, кохати». А тим часом ходжу по парку з фентанілом, морфієм і снодійним, намагаючись скласти план убивства», — сказала вона в інтерв’ю.Книжку вже критикують, але це історія про співзалежність і втрату, яка безперечно стане бестселером.А я все ще думаю про межу відвертості. Про те, як це наважитися показати те, як твій публічний образ відрізняється від реальності.

Видавництво Creative Women Publishing перевидасть перше ґрунтовне дослідження про роль українських жінок у суспільстві «Білим по білому. Жінки в громадському житті України, 1884–1939» історикині Марти Богачевської-Хомяк.«Одна з найвишуканіших форм вишивки в Україні — гладь білими нитками по білому полотілому полотні, та й ще з вирізуванням. Треба добре придивитися, щоб розгледіти це мистецтво, побачити білий візерунок довкола вирізаного простору. Такою є і роль жінки в українському громадському житті й історії України — треба уважно придивитися, щоб осягнути цю частіше оспівану, ніж вивчену “берегиню”, щоби зрозуміти: вирізування окреслює простір, а не його відсутність, і брак відомостей про жінок не означає, що жінок не було. Про них просто не писали», — казала професорка.Авторка досліджує джерела й розвиток жіночого руху, показуючи, як українські жінки почали формувати свою активну участь у соціальних, культурних і політичних процесах країни, розділеної між двома імперіями.@divochemedia

Книжкові клуби знаменитостей типу Опри Вінфрі, Різ Візерспун та Дженни Хейгер, довго були потужними гравцями в паблішингу, здатними миттєво перетворити книги на бестселери. Але цей великий матеріал про бук-клаби від Esquire пояснює, чому їхній вплив слабшає, особливо серед Gen Z.З основного:🟢Три найбільші книжкові клуби досі мають такий авторитет, що автори-дебютанти мріють туди потрапити, а видавці — уважно слідкують за вибором Різ або Опри.🟢Однак ці клуби зазвичай віддають перевагу книгам від великих видавництв, особливо Penguin Random House. Не спеціально, але все ж.🟢Молодші читачі, особливо Gen Z, набагато більше уваги звертають на BookTok і роблять бестселерами те, що ніколи не потрапляє до великих книжкових клубів (типу Ребекки Яррос). А ще вони не дивляться ранкові шоу — воу, оце поворот))BookTok більш органічний і непередбачуваний, ніж книжкові клуби селебріті або списки-рейтинги New York Times. Видавці намагаються опанувати букток, але їхні зусилля губляться в потоці рекомендацій юзерів. Десь так само вони намагаються опанувати роментезі і пояснити одне одному, шо ж воно таке)Авторка вважає, що нам потрібен не вибір між клубами і буктоком, а ще більше книжкових спільнот на різні аудиторії. А ще — книжковий клуб, який вестиме чоловік-знаменитість, бо все жінки й жінки))