Ставлю собі питання про любов до дітей, виховання, розвиток стосунків між батьками і дітьми в контексті війни.
Гарний текст Вікторії Новак залишає деякі питання відкритими. Наприклад стосунки з батьками, які втратили психічне здоровʼя. Чи будуть нести діти частину відповідальності за допомогу хворим батькам? Чекаю на ваші відповіді.
Але познайомтеся з текстом.
Вікторія Новак

У підлітковому віці та юності роль батьків має стати схожою до ролі асистентів під час боксерського поєдинку. Коли батькам здається, що їм треба піти і розібратися з проблеми, які спіткали їхню вже дорослу дитину, тому що знають, що впораються краще - з їхнім досвідом, зв'язками, можливостями та знаннями, їм варто згадати, що у такому разі бій не зарахується. Тому що це його(її) бій, а не їхній. А справа батьків - залишатися в куті рингу, вболівати і хвилюватися, готувати мокрий рушник та слова підтримки. Усе. Більше нічого. Дитинство добігло кінця. Далі він(вона) сам(а).
Після 18-ти років формуються нові стосунки: взаємини дорослих людей, близьких родичів.
Імовірно, ці стосунки будуть дружніми, а може і ні.
Можливо, зустрічі будуть частими, а можливо, Ви житимете у різних куточках країни чи навіть континенту і бачитиметесь навіть не щороку. Швидше за все, Ви будете дорогими одне одному, але надто різними за інтересами та способом життя людьми.
Сепарація відбулась.
Ви зробили все, що могли. Єдине, що залишається - жити іншими сферами життя, окрім батьківських. Вашим дітям Ви більше не потрібні у тому сенсі, в якому були потрібні всі ці 18-ть років. А якщо виявляється, що потрібні, значить десь у той період щось пішло не так і це варто поправити та завершити сепарацію.
У Ваших стосунках має сформуватись рівність та автономність.(максимум фінансова пітримка і дах над головою, якщо дитина ще навчається).
Всі рішення, проблеми, помилки і т.д. - за дитиною.
⛔️

Не вирішувати за неї, а допомагати, якщо попросить і по мірі сил та можливостей. Або ні. Що теж є нормальним у стосунках двох дорослих людей, навіть якщо це мама та син.
⛔️

Не розповідати як краще, як зробили б Ви, а приймати будь-яке рішеннячи чи вчинок, навіть якщо це кардинально суперечить Вашим поглядам та переконанням.
⛔️

Не прикриватись висловами: "Як я можу?! Це ж мій син(дочка)!", (намагаючись насправді зберегти контроль та закрити прогалини у інших сферах свого життя), а дати можливість йти своїм шляхом, навіть якщо цей шлях не простий та тернистий.
Ще раз, - Ви зробили все,що могли.
Пора відпускати.
Вахта закінчилась.