Сьогодні на навчальній групі почула від тренерки питання:Ким я стаю поряд із тобою?

Дивне. І дуже фокусуюче. Не «який ти?». Не «що ти зі мною робиш?». Навіть не «що я до тебе відчуваю?». А саме: якою я стаю в контакті з тобою?

Чи подобаюся я собі поруч із цією людиною? Я стаю вільнішою чи обережнішою? Живою чи правильною? Сміливою чи такою, що весь час перевіряє, чи не забагато її? Мені хочеться говорити, сміятися, сперечатися, вигадувати? Чи я поступово стаю тихішою, меншою, зручнішою? Поряд із кимось я раптом стаю дотепною. Поряд із кимось ніжною. З кимось мені легко бути розумною і не соромитися цього. А біля когось я перетворююся на людину, яка весь час чекає оцінки, виправдовується, захищається або намагається заслужити право залишитися. І це питання не обов’язково про те, хороша переді мною людина чи погана. Воно про те, яке «я» народжується між нами. Можливо, це один із найчесніших способів подивитися на стосунки. Не лише запитати себе, чи люблю я цю людину, чи потрібна вона мені, чи правильно все робить. А помітити:Ким я стаю поряд із тобою? І чи хочу я бути цією людиною?