Navíщo | Перший день читання Чистилища Данте завершився розмовою про гординю. І...

Перший день читання Чистилища Данте завершився розмовою про гординю. І раптом виявилося, що гординя — це не зовсім те, що ми звикли про неї думати.Ми зазвичай уявляємо пихату людину як когось дуже самовпевненого. Того, хто багато про себе думає, сперечається з Богом, конкурує, ніби сам себе створив і сам собі достатній.Але Данте говорить про інше.Про гординю як форму сліпоти.Про неможливість побачити себе по-справжньому.Не побачити себе люблячим поглядом. Поглядом Бога. Матері. Іншої людини. Іноді — власним поглядом на себе живого.І тоді все життя перетворюється на спробу заслужити право бути. Випросити його. Довести. Вистраждати. Вибороти.Ми ніби дуже багато про себе знаємо — свої історії, травми, перемоги, поразки, ролі. Але водночас можемо не знати найголовнішого.Хто ми без цього панцира.Олександр Семенович сьогодні говорив про перші кроки подолання пихи. І це мене дуже зачепило.Смирення.І краса.А що таке краса?Краса — це те, чим нас бомбардує Бог.Я буду казати “Бог”. Можна називати це життям, буттям, чимось більшим за нас. Але мені подобається саме це слово.Наче є щось, що зацікавлене в тому, щоб ми збулися в цьому житті. І воно весь час звертається до нас красою.Красою випадкових співпадінь.Красою людей.Красою викликів.Красою світла на стіні.Красою міст.Красою музики.Красою живого.І питання не тільки в тому, чи бачимо ми цю красу.А чи відповідаємо їй.Не просто споживаємо.Не просто милуємося.А вступаємо у стосунок.Відповідаємо власною присутністю, увагою, творчістю, сміливістю жити.І ще — не впадати у стан доживання.У цей страшний внутрішній стан, коли людина вже ніби не живе, а просто перебуває всередині власної оболонки.Мені здається, одна з найважливіших речей — не втрачати здатність дивуватися.І вірити, що не пізно.Що життя ще може статися.Що диво — не дитяча наївність, а форма контакту з живим.І нам дали сьогодні дуже просту практику: спостерігати красу.А потім ділитися з близькою людиною фактами краси, які зустріли сьогодні - 10 хвилин на день. Тільки фактами краси, а не роздумами про неї.І знаєте що ще?одна з ознак краси — наші сльози у відповідь.Ми плачемо не тільки від болю.Іноді ми плачемо, коли щось живе пробиває щілини в нашому панцирі гордині.Коли раптом знову починаємо відчувати.Побуду з цим до завтра.І вам пропоную.