Navíщo | Колись мені здавалося, що гідність — це щось дуже красиве. Майже урочи...

Logotipo de la comunidad de telegram - Navíщo
2025-01-06

Navíщo

Número de suscriptores:
152
Fotos:
264 
Videos:
40 
Enlaces:
100 
Categoría:
Blogs
Descripción:
Я - психотерапевтка в методі гештальт-терапії. Тут створюю простір, де можна бути собою. Пишу про почуття, як про мову душі. Досліджую біль і ніжність, сором і свободу, любов і агресію. Навіщо? Бо цікаво🔆 Для питань і запису на терапію t.me/KsenaQ

Canal Navíщo - @lifeaboutwritting - №1556

Колись мені здавалося, що гідність — це щось дуже красиве. Майже урочисте. Стояти рівно, не плакати при свідках, не нав’язуватися, не благати, не втрачати обличчя. Витримувати. Бути людиною, яка справляється.І я роками намагалася бути саме такою.Тільки є одна проблема: коли занадто довго намагаєшся виглядати гідною, дуже легко втратити контакт із собою живою.Бо справжня гідність, як не дивно, часто зовсім не про велич. Вона про момент, коли перестаєш торгувати собою за любов, прийняття чи право залишитися поруч із кимось. Коли вже немає сил весь час доводити свою цінність — через правильність, терпіння, красу, мудрість, жертовність чи “хорошість”.І це дуже боляче помічати.Бо раптом бачиш, скільки життя пішло на цей внутрішній іспит. Скільки разів замість “мені погано” звучало “нічого, я впораюсь”. Скільки разів замість злості було красиве розуміння інших. Скільки разів замість чесного “мені не підходить” — спроба ще трошки потерпіти, ще трошки пояснити себе, ще трошки заслужити любов.А потім одного дня втомлюєшся і з цієї втоми починає народжуватися щось дуже справжнє.Можливість сказати: мені боляче. я прив’язалася. я заздрю. я не хочу бути сильною зараз. я не витримую. я не хочу більше зменшувати себе, щоб комусь було спокійніше поруч.Мені здається, у цьому і є парадокс гідності. Вона приходить не тоді, коли людина стає бездоганною, а тоді, коли перестає ховати свою людяність під бронею правильності.І ще — гідність не рятує від втрат. Від старіння, від самотності, від кінечності, від моментів, коли життя розсипається прямо в руках. Вона не дає магічної недоторканості “хорошим людям”.Але, можливо, дає дещо інше: можливість залишатися поруч із собою навіть у ті моменти, коли ти некрасива у своєму болю, не зібрана, не мудра, не “на висоті”. Не тікати від себе в цей момент. Не відвертатися. Не перетворювати себе на черговий проєкт покращення.І чомусь саме в цьому місці стає більше тепла. Більше тиші. Більше життя, яке вже не потрібно так судомно контролювати.
76
26-05-21 08:10