Колега скинула мені шматочок презентації з конференції. І там було всього чотири рядки, які чомусь дуже відгукнулися:- Життя є страждання (в житті є і страждання)- Заперечення страждання створює зайве страждання.- Дослідження цих запереченнь.- Просвітлення. Я погуглила — це структура першої проповіді Будди, Dhammacakkappavattana Sutta. Дуже старий текст, у якому зовсім не про духовні вершини, а скоріше про те, що з нами відбувається, коли ми перестаємо вдавати, що болю немає. Ілюзія «життя як суцільного щастя» може бути дуже підступною. Вона робить біль ніби чимось неправильним. А він же просто є — як зміна сезону, як темрява, без якої не видно світла. Мені подобається, що ця сутра не пропонує втекти чи подолати. Вона пропонує подивитись: де я стискаюсь? де заперечую? що саме мені так важко визнавати? І вже в самому цьому питанні — трохи простору. Можна навіть сказати: трохи просвітлення. Не гучного, не пафосного. А такого, що приходить між видихом і вдихом, коли раптом перестаєш боротися й просто є. Приміряйте на себе, якщо хочеться. Мені цікаво, чи ці чотири рядки відгукнуться у Вашому досвіді.