Navíщo | Казка про Принцесу, яка воювала з собоюУ далекому королівстві жила При...

Казка про Принцесу, яка воювала з собоюУ далекому королівстві жила Принцеса. Вона була не такою, як усі інші. Вона була воїном. З дитинства її вчили тримати спину рівно, не плакати, не боятися, не вередувати, не мріяти зайвого. Вона мала бути сильною, гідною, бездоганною донькою.В її серці жила ціла армія заборонених почуттів: сльози, ніжність, страх, захоплення, вразливість… Вони шепотіли ночами, просилися назовні, але Принцеса кожного ранку одягала броню і йшла на бій. Щодня вона перемагала себе. Щодня знищувала по краплині свою живу суть. В ім’я єдиної цілі: щоб більше ніколи не було боляче.У неї був Рицар. Він не був героєм битв чи вбивцею драконів. Він був тим, хто бачив її справжньою. Він тримав її за руку, коли вона боялася, гладив волосся, коли вона плакала, і мовчки був поряд, коли світ валився. З ним вона могла бути будь-якою. Але лише поза палацом.Бо в королівському палаці батьків дозволено було лише одне: бути сильною. Не помилятись. Не відчувати. Не просити. Не зупинятись. Бути ідеальною донькою, заради якої батьки могли б сказати: «Це — наша гордість».Одного вечора, коли Принцеса вже не могла встояти на ногах від утоми, коли ще один день битви з власною живою природою завершився перемогою — з'явилася хрещена фея. Вона була мов тінь світла. Без блиску, без музики, просто — присутність.— Принцесо, — мовила фея. — Скажи мені, дитино, якщо ти переможеш… якщо знищиш у собі все м’яке, тремтливе, емоційне, якщо більше ніколи не заплачеш, не попросиш, не захочеш ніжності…Що буде з твоїми стосунками з Рицарем?Довго мовчала Принцеса. В очах — втома, гнів, розгубленість і біль.— Нічого, мабуть… — прошепотіла вона. — Хіба що… я вже не захочу ніяких стосунків…І це було найгіркіше усвідомлення. Що цілуючи біль — вона убиває любов. Що відмовившись від сліз — вона закрила двері до серця. Що ставши безпомилковою — вона стала неживою.Цієї ночі вона не вдягла броні. Вперше дозволила собі плакати. Вперше притулилась до Рицаря — не ідеальною, а справжньою. І в цьому недосконалому, тремтливому обіймі народилася нова війна — за себе. Не проти себе.Це була казка. А може — і ні.