Нарцисична поведінка — не завжди про пиху. Часто — про травму. Є нарцисичний розлад особистості — це діагноз. Є акцентуація — особливість характеру. А є ще дещо третє: коли людина пережила сильний біль, який не змогла прожити. І всередині залишилась діра. Порожнеча. Без слів, без сенсу, без опори. А психіка не терпить порожнечі. Вона шукає, ким її заповнити. Несвідомо. Не зі зла. Аби вижити. І тоді запускається тонкий механізм втягування іншого.---Перший етап — очарування. Ця людина мов світло: вона бачить, чує, точно відчуває, що саме тобі потрібно. Її присутність схожа на обійми — м’яка, уважна, тепла. І ти відкриваєшся. Впускаєш її ближче. Довіряєш. І в цей момент — несвідомо — ніби підписуєш угоду:"Я витримаю тебе. Я буду тобі простором. Я — твій берег."---Другий етап — вторгнення. Тепер вона вже всередині. Твої емоції, твій ритм, твої кордони — наче її територія. Ти перестаєш розуміти, де ти — а де вона. Що ти хочеш — а що "треба". Контроль з’являється тихо. Присутність стає вимогою. Любов — умовною. Ти вже не сам по собі — а для неї. Щоби закривати ту саму діру.---Третій етап — знецінення. Як тільки ти намагаєшся відновити себе — починається відкидання. Ти більше не особливий. Не потрібний. Не «той». Всі твої спроби пояснити — будуть перекручені. Усе твоє тепло — знехтуване. Бо ти більше не виконуєш головну функцію: не затуляєш її біль.---Що з цим робити? По-перше — помітити. Це вже крок до свободи. По-друге — повернути собі себе. Свої межі, свої відчуття, свою правду. І по-третє — з ніжністю до себе. Без звинувачень. Ти не винен у чужому порожньому місці. Це не була любов. Це була потреба в утриманні. Але в тебе є право на справжнє — без контрактів і умов.---Ти маєш повне право бути собою. Не чийсь контейнер, не рятівник, не дзеркало. Просто — собою. І цього достатньо.