Колись я написала цей текст:Хтось торкається життя. Хтось розглядає. Є ті, хто уважно слухає. А я — я нюхаю. З одного боку — кайф. З іншого — усі неприємні запахи чую теж дуже чітко. Цей дивний модний вірус трохи підкрутив мої сенсори — але не вимкнув. Життя пахне. Свіжа постіль — моїм улюбленим кондиціонером і солодким сном. А ще — дитинством. Тією білизною, що замерзала на морозі й стояла, наче пам’ятник, у кутку дивана. Пам’ятаєте? Волосся моєї доньки пахне любов’ю. Верхня нота — ніжність. Середина — степ. А внизу — витальна гіркота і шлейф свободи. Може, це хна з корицею творять дива. А може, просто любов. Море пахне сіллю, вічністю і відпусткою. Іноді воно передає свій запах у місто — рано вранці, влітку, коли ще тихо. Кожна країна має свій аромат. Україна — для мене це липнева трава, нагріта сонцем, і листя помідорів. Дуже яскраво. А Індія — це масала, сирість сезону дощів, джинджер ті, спеції і пахощі. Саме в липні вона зі мною і сталася. Півонії — це пристрасть і обіцянки гарячого літа. Троянди — стриманість і заборонена пристрасть. А ромашки пахнуть легкістю жити, обирати, йти. Улюблені люди — пахнуть по-різному. Інколи аж паморочиться від цих запахів, таких тілесних і емоційних. Але є одна об’єднуюча нота — наші спогади. І хочеться вдихати їх на повні груди. А іноді — забути. Але ж ні. А фаворити мої — вічні:свіжий хліб, смачна кава і нова книжка. Ну, ще сир. Без зайвого пафосу. Просто сир. Це найвірніший спосіб заманити мене будь-куди. Пам’ятаєте ту рекламу не дуже доброї розчинної кави? «Аромоксамит»… і герой вже не бачить жодних перепон на шляху до чашки. Або як Рокфор з вусами-антенами, що чує сир ще за кілометр. Кава пахне місцем, де вона зросла. І всім, що росло поруч. Шоколадом, абрикосами, сухофруктами. Буває легкою і терпкою, буває — як узвар. Молоко? Ні, дякую. Люблю чистий смак, чистий аромат. А сьогодні був кавун. Він теж має запах — тонкий і свіжий. А ще він тече соком по ліктях і охолоджує до легкої зяблості. Кавуном пахне моє літо. А ви як живете? Торкаєтесь, дивитесь, чи теж — нюхаєте? А зараз… Зараз я — та, що більше слухає. Тихо. Уважно. Та навіть ваші історії для мене мають запахи:дитинства і моря в Маріуполі,Бабусіного супчика з вермішеллю десь на Донеччині,Розпеченного каміння на дніпровських схилах Херсонщини,саду і півоній, посаджених власними руками,колекції вишуканих парфумів,мрій — про подорожі, про дитину, про свободу,чаю мате, Камбоджі й Лондона,Його форми і наплічника, що були прислані після сповіщення,болю, любові,материнства,щастя,борщу, який уже нікому не потрібен,і хліба, який згадують десятиліттями,машинного масла, шкіри і тютюну,улюбленої собаки,степу,сліз,сарказму,вітру,шторму,меланхолії і погаслого каміну в холодному будинку восени,самотності,джазу,рейву,зірок, що падають,ночі. Цей запах входить з вами в мій простір. Допомагає налаштуватися і відчути. Іноді він входить першим. Іноді змінюється під час терапії. Грає свою роль. Іноді Ви навіть не уявляєте наскільки важливу. Якщо будете готові — розкажіть, як пахне ваше життя зараз? А я послухаю і трошки понюхаю) бо люблю...