"Оскільки внутрішні межі підлітка ґрунтовно порушуються, важливо, щоб хоча б зовнішні межі залишалися стабільними, інакше підліток втратить будь-яку опору й буде позбавлений будь-яких орієнтирів. Ця увага стосується насамперед його сім’ї, але ширше — також усього суспільства. Йдеться про те, щоб батьки не думали, що вони повинні змінюватися разом із дітьми, які стають підлітками. Міжпоколінні межі повинні бути чітко підтверджені, вони не можуть бути розмиті, створюючи якийсь художній безлад. Правила й норми, які притаманні будь-якій соціальній структурі, застосовуються до всіх, зокрема й до молоді. Той факт, що підлітки цих правил не дотримуються й повинні понести за це наслідки, — це вже інше питання. Найважливіше — не вдавати, не підтримувати ілюзію, що ці межі молодь не стосуються. У кінцевому підсумку, набагато більш шкідливим для розвитку підлітків є те, коли дорослі грають роль спільника, приятеля, відповідального за відсутність меж, аніж коли вони приймають факт, що певний час їх сприймають як «поганих» дорослих."Франсуа Ладам "Вічні підлітки. Дорослішання, дорослість, ідентичність"